Психоаналіз: історія, ключові ідеї та майбутнє напряму Фройда

Слово редактора: У 2023 році ми вперше опублікували цю статтю. Однак згодом усвідомили, що наш матеріал вийшов надмірно критичним і переповненим зайвою психологізацією. Ми вирішили виправити цю ситуацію. Для цього звернулися до професійного психоаналітика, і Михайло Буцик люб’язно погодився нам допомогти.

Психоаналіз стрімко обростав міфами ще з першого дня існування. Через революційність і незвичність психоаналізу, навіть понад 100 років потому, відокремити міф від реальності залишається досить проблематичним. Він не вписується в науковий дискурс, про що стверджують і самі сучасні психоаналітики. Дехто з аналітиків порівнює його з мистецтвом, дехто стверджує, що він є етикою. Але коли йдеться про найтонший вимір людського буття — психічний, чи можемо ми дозволити собі подібні романтизації і чи є за що нам докорити самим аналітикам?

Тож, що таке цей психоаналіз?

Якщо ви бажаєте дізнатися про старішу версію статті, то можете переглянути нашу відео версію:

Історія психоаналізу

Варто зазначити, що Фройд не був прям геть несподіваним зі своїм відкриттям Несвідомого. Приблизно в той самий час розвивалася філософія ірраціоналізму (ірраціональна філософія), початок якої прийшовся на більш ранній час. Ірраціоналісти вважали, що в природі людини є дещо, певний чуттєвий початок, ірраціональне, що впливає, як на її життя, так і на світосприйняття. Це суперечило уявленням про всемогутність свідомості, притаманним класичності, де на першому плані були розум і раціо.

Психоаналіз же починається із Зигмунда Фройда, невролога, що під час навчання захоплювався лекціями лікаря фізіолога Ернста фон Брюкке і дуже серйозно ставився до медицини. Вже у віці 24 років Фройд здобув ступінь доктора. Працюючи під проводом Теодора Мейнерта в психіатричній лікарні, він неабияк захопився науковою діяльністю і через певний час здобув можливість проходити навчання в Парижі у Жана Шарко. Там він перекладає німецькою твори Шарко та Іпполіта Бернхайма і головне — досліджує незрозумілу на той час істерію.

Нотатка: Батьки Фройда народилися в Україні, а батько мав бізнес в Одесі. Батько Фройда – Якоб, народився в Тисмениці, сучасної Івано-Франківської області, де прожив до 25 років. Протягом багатьох поколінь Фройди мешкали в місту Бучач, Тернопільської області. Амалія, матір Фройда, народилася у місті Броди, сучасної Львівської області і до 16 років мешкала в Одесі. 

Ще до практики з Шарко в Сальпетрієрі, Фройда непокоїла проблема неврастенії, під якою (як часто і зараз) записувалися симптоми, які однозначно було важко інтерпретувати та розмістити в нозологічній сітці. Особливо його бентежили розбіжності між психічними проявами і органічними передумовами, які дуже часто не просто не сходилися, а могли суперечити одне одному.

Тож, на той час було зрозуміло — справа не у фізіології, але в чомусь іншому – в “психічному апараті”. Квінтесенцією цих розбіжностей стала істерія.

Наприклад, пацієнтка могла мати параліч руковичкового типу, що повністю суперечило тому, як влаштована іннервація кисті. Висновком із цього слідувало, що передусім генез істеричної симптоматики бере початок у психічних уявленнях, згідно з тим, як собі уявляла власну анатомію пацієнтка. Крізь роки це відкриття дозволить зробити Фройду припущення, яке залишається з психоаналізом і понині: “Немає різниці, чи мала місце психічна травма в реальності, чи вона є лише результатом фантазування”, вказуючи таким чином на першочергову важливість психічної реальності.

На той час істерію “лікували” різними способами, одним з них був гіпноз. Надихнувшись досвідом роботи з Шарко і Бернхаймом, Фройд привозить цю практику у Відень. Практикуючи гіпноз, Фройд видозмінює його і називає сугестією (навіювання). Вона мала подіяти саме на той бік психічного, що залишається утаємниченим для самої пацієнтки. Це мало ефект і конверсійні (психічне конвертується в тілесне, якщо спрощено) симптоми дійсно проходили. Але намагання Фройда вдосконалити метод не дозволили уникнути ключової проблеми – з часом симптоми поверталися. Не відбувалося чогось важливого.

Наступним відкриттям стало “Talking Cure”. Те, чому його з Йозефом Броєром пацієнтка дала назву “прочистка труб”. Суть полягала в тому, щоб відновити свідомості доступ до спогадів про травматичні події шляхом вільних асоціації. Після написання відомої роботи “Дослідження істерії” 1895 року, від якої береться відлік початку психоаналізу, їх з Бройєром спіткала чергова криза.

Пацієнтка Броєра, чиє ім’я було зашифровано скороченням Анна О., раптово почала запевняти, що вагітна від свого лікаря. Сім’янин Броєр злякався таких заяв і поспішно поїхав до Італії. Фройд взявся досліджувати цей феномен і виявив те, без чого неможливо зараз уявити більшість психотерапевтичних практик – перенесення (трансфер).  Пацієнтка не була дійсно вагітною, але в психічній реальності це дійсно було для неї так. Пізніше він зазначить, що якби Броєр аналізував та інтерпретував це як симптом, успіх належав би йому.

Але що штовхало пацієнток, їх психіку на такі симптоматичні “винаходи”, про природу яких вони й гадки не мали та дійсно від них страждали? Адже, з одного боку, щось в психічному тяжіло до того, аби проявитися, ба навіть адресуватися комусь важливому, а з іншого – щось чинило цьому сильний опір. Так Фройд відкриває цензуру, яка чинить опір тому, що він назвав Das Trieb – “потяг”. 

Фройд ставив перед собою багато важливих питань, коли досліджував психіку і розвивав свою теорію. Серед них — причини виникнення цензури, природа потягів, вибірковість репресії щодо певних уявлень і бажань, особливості перенесення і його психічна мета, а також природа сновидінь та фантазій. Це лише частина тих тем, які він досліджував, формуючи підходи до розуміння людської психіки.Все це лягло в основу психоаналізу і визначило новий, ні на що не схожий, метод поводження з психічним. Ідеї психоаналізу розвивалися, видозмінювалися, часом навіть до невпізнаваності, практиками і теоретиками, які знайшли їх корисними та важливими в лікуванні й розумінні психічного.

Відомі психоаналітики

Зазвичай, в підручниках можна знайти інформацію щодо послідовників Фройда, яка не відображає реального положення речей. Часто об’єднують геть відмінні підходи, що брали за відправну точку психоаналіз, але не є його продовжувачами та в кінцевому варіанті суттєво від нього відійшли. 

Серед таких: Карл Юнг, Ерік Еріксон, Еріх Фромм, Карен Хорні, Отто Кернберг та навіть донька Фройда – Анна.

Карл Юнг співпрацював з Фройдом, але коли між ними стався розкол, Юнг у своїх поглядах фундаментально розійшовся з Фройдом і започаткував Аналітичну психологію. Фромм брав лише деякі ідеї психоаналізу, як-то потяг смерті (Todes Trieb), сам же завзято критикував Фройда. Еріксон зосередився на стадіях розвитку, відійшовши від інших важливих аспектів, які робили психоаналіз психоаналізом. Карен Хорні також суттєво відійшла від фройдівських поглядів. 

Донька ж Фройда, Анна, зупинилася на аналізі захисних механізмів, які, звісно, мали місце у Фройдовому доробку, але не були центральними (!), стосуючись лише інстанції Я (про яку піде мова нижче). Анна працювала з дітьми та зробила суттєвий внесок в розвиток психотерапії дітей. Через надмірну увагу до Я, із започаткованої нею традиції в Америці народилася Его психологія (за англ. перекладом Ich – Ego). Остання ж ставила за мету укріплення Я, що не зовсім співзвучно з теорією Фройда, адже зачіпає здебільшого динамічний бік психічного, тоді як психоаналіз Фройда враховує економічний, динамічний та структурний компонент психічного. Ба більше, психоаналітики вважають, що фокус на укріпленні Я може не лише не дати результатів, а в деяких випадках зробити гірше.

Вищезазначених авторів і дослідників за правом називають неофройдистами. Що підкреслює новий погляд на відкриття Фройда, часом навіть заперечуючи певні положення психоаналізу і відкрито із ним вступає в конфронтацію.

Звісно, ще варто було б зупинитися на таких постатях, як Ранк, Ференци, Задгер, Абрахам, Джонс та ін. Але будемо відверті, стільки електронного паперу і вашої уваги ми не маємо, адже розгалуженість ідей і послідовників Фройда вражає. Але зазначимо, що деякі ідеї та окремі праці цих та інших авторів варті уваги навіть сьогодні. 

Після Фройда

Що ж стосується послідовних нащадків Фройдівського здобутку, то окремо варто зупинитися на деяких психоаналітиках, які зробили суттєвий внесок в розвиток фройдівського психоаналізу. Таких авторів називають постфройдистами, що підкреслює послідовність в логіці “після Фройда”. Такі автори зазвичай не намагалися протиставити свої здобутки Фройду і не вступали в конфлікт з “батьком психоаналізу”, а ставили за мету новим досвідом і сучасними поглядами розширити психоаналіз, не нехтуючи при цьому конструктивною критикою. 

Серед яких Мелані Кляйн з британською школою психоаналізу, найвідоміші постаті: Д.В. Віннікотт,  В. Біон, сучасниця Кляйн — Джоан Рів’єр, та Дж. Боулбі. Останній відійшов від кляйніанських поглядів, але дав світові розгорнуту теорію прив’язаності. Із відомих авторів сьогодення — це, наприклад, Ганна Сегал, яка докладно розробила поняття символізації. 

Більшість кляйніанців зосереджувалися на роботі з дітьми. Вілфред Біон розвинув теорію Кляйн і застосовував її для роботи з психотичними пацієнтами, зробив великий внесок в сприянні поширення групового психоаналізу в психіатричних лікарнях. Послідовники Кляйн продовжують розширяти та доповнювати теорію і по сьогодні є однією з найвпливовіших течій психоаналізу, що активно розвивається

Нотатка: Роботи кляйніанців часто лякають прямими і занадто тілесними інтерпретаціями тих, хто тільки починає знайомитися з кляйнінською теорією. До прикладу, Жак Лакан, про якого піде мова нижче, якось зауважив: “Найбільше публіку шокує не те, що Кляйн інтерпретує дитячу гру з паровозиком і тунелем як проникнення геніталій батька в материнські, а те, що ця інтерпретація знаходить у дитини відгук”.

Психоаналіз у Франції

У Франції психоаналіз відомий нам завдяки визначним іменам, серед яких Лакан, Лагаш, Дольто, Ґрін, Анзьє, Лапланш, Понталіс. Розвиток психоаналізу у Франції настільки багатий іменами, що ми зупинимося лише на цих декількох, подальші ж дослідження, шановний читач, як то кажуть – up to you.

Як і багато чого французького, французький психоаналіз оповито епатажем, інтелектуальними сварками, скандалами і самобутніми, несподіваними відкриттями.

Спільними зусиллями французьких аналітиків було створено міжнародну психоаналітичну асоціацію (ІРА). Яка проіснувала недовго через внутрішні суперечки між засновниками: Даніелєм Лагашем і Жаком Лаканом. Через це було створено два різні, але багаті на значні постаті та ідеї, асоціації. 

Жак Лакан під девізом “Назад до Фройда” критикує психологізацію, якої зазнав психоаналіз, і ставить за мету відродити його як етику, адже за його поглядами психоаналітики мають робити аналіз, а не гратися в психологію і науку, вигадуючи техніку, якої Фройд психоаналітиками не залишив. І, тим більш, не ставати частиною машини, що ставить за мету продукувати все більш ефективних людей. 

Нотатка: Жак Лакан був прихильником Зигмунда Фройда і свою першу дисертацію про випадок параної відправив Фройдові особисто, покладаючи на це великі надії. Але Фройд не надіслав жодного листа у відповідь. Що не завадило Лакану стати одним з найпродуктивніших і відоміших його послідовників.

Послідовники Лакана називають себе лаканістами, дуже уважно ставляться до мови та виділяють Невротичну, Психотичну і Перверсивну структуру психіки. Сьогодні лаканівський психоаналіз знаходить розвиток і популярність й поза Францією, особливо в латинській Америці. 

Даніель Лагаш зі своїми послідовниками створив підхід, який часто називають французьким психоаналізом. В рамках цього підходу часто можна зустріти зосередження на Едіповому Комплексі й акцент на роботі з перенесенням. Однак цим цей підхід не обмежено. Ж. Лапланш і Ж. Понталіс, наприклад, створили найвідоміший словник психоаналізу, а Д. Анзье докладно розробив теорію Я в роботі “Я-шкіра”. 

Загалом, обидві гілки французького психоаналізу дали світові та психоаналітичному знанню багато цінних і важливих відкриттів. При цьому деякі з постатей об’єднували і погляди Лакана і Лагаша, остаточно не відмежовуючись.

Окремо варто виділити Франсуазу Дольто, яка зробила внесок в розуміння світу дитини, а деякі її книги будуть корисні та зрозумілі навіть далекими від психоаналізу і психології читачам. Адже ці книги вона адресувала батькам. Під її проводом було відкрито La Maison Verte, Зелений Дім (про це варто почитати окремо). Також давала інтерв’ю і відповідала на запитання батьків щодо їх дітей на радіо наживо. Матеріали цих радіо-передач увійшли до книги La Cause des enfants. Дольто стверджувала, що дитина ще у віці немовляти входить в простір мови, і добре розуміє мовлення дорослих. 

Нотатка: Батько Франсуази, Борис Дольто, народився в Криму, в місті Сімферополь (крим. Aqmescit), звідки емігрував до Туреччини у 1918 році, а згодом і до Франції.

На останок зазначимо, що для постфройдистів, не дивлячись на розколи, протиріччя, різні погляди, характерно товаришувати з представниками інших підходів, брати важливі ідеї та навчатися одне в одного. Так, можна зустріти представників лаканівського підходу, які добре знають кляйніанську теорію, або прибічників Біона, яких багато пов’язує з ідеями Дольто, або А. Ґріна.

Ключові ідеї психоаналізу

В цьому розділі ми зробимо спробу простими словами пояснити основні ідеї психоаналізу. Але маємо зазначити, що всі поняття значно складніші і аналітики постійно продовжують вивчати їх і додавати нове знання до наявного.

Несвідоме і Потяг

Несвідоме це саме іменник, певна terra incognita людського психічного буття. Часто можна зустрітися з визначенням Несвідомого, як того, що просто не є частиною свідомості. Але все значно складніше. 

За Фройдом, свідома частина психіки найменша 

(про це трошки згодом). 

Він відкрив Несвідоме не за своєю забаганкою, а саме завдяки клінічній практиці. Як ми вже зазначали вище, він стикався з тим, що коріння і логіка людського страждання, хоч і є психогенними, але чомусь недоступні для усвідомлення і певним чином приховані. То чому так?

По-перше, більша частина психіки і не має бути доступна свідомості. Це як обмірковувати кожен крок, ви це робите автоматично, а якщо будете контролювати, то як мінімум відчуєте себе незграбно. 

А по-друге, деякі уявлення, думки, бажання і потяги, психіка (інстанція Я, про неї нижче) намагається утримувати від усвідомлення. Ховаючи дещо від нашої уваги, психіка нас захищає, як від наслідків наших бажань і думок, так і від болючого і неприємного досвіду.

Потяг (не інстинкт) – з нім. Das Trieb, переклад англійською – Drive, це щось на боці несвідомого, що кудись завжди підштовхує, що є джерелом вітальної сили, неспокою і рушійною силою бажань. Він брутальний за своєю природою, не знає компромісу і завжди прагне реалізації. 

На відміну від бажання, яке може бути артикульованим, потяг не може бути охоплено словами і залишається на боці тіла.

Це відкриває складну долю потягів в людському житті: без них, людина б не мала сил, але від них також походить певна небезпека, адже вони тяжіють до задоволення не дивлячись ні на що. Саме тому, Фройд використовує німецьке слово Angst для пояснення феномену тривоги, вбачаючи її природу у внутрішній небезпеці. Потяг залишається на боці несвідомого, але знаходить прояв у формі бажань, з якими і має справу людина.

Я, Над-Я та Воно 

Першою моделлю психічного апарату за Фройдом була спроба розрізняти психічне на Несвідоме, Передсвідоме і власне Свідоме, яке дотичне до системи сприйняття і є певною поверхнею. Передсвідоме ж, це уявлення, які набули словесної форми, а значить можуть бути висловлені. Цю топіку (як її називають аналітики) використовують і зараз.

Але найвідомішою є розрізнення психічних інстанцій на Я, Воно та Над-Я.

Воно — царина потягів, несвідоме в найбільш брутальних і безкомпромісних проявах. Але в той самий час джерело енергії, лібідо, без якої психічне життя людини уявити неможливо. Не в змозі справитися з уявленнями, що посилають до заборонених і небезпечних потягів, Я, не бажаючи нічого про них знати, виштовхує їх назад до Воно, цей процес називається витісненням.

Я — найбільш структурована інстанція психіки. Всупереч розповсюдженим помилковим твердженням, навіть Фройд зазначав, що і ця інстанція також здебільшого несвідома. Психічні захисні механізми, що ви про них чули, здебільшого є механізмами Я. Ця інстанція сама по собі дуже слабка, не має власної енергії і мусить черпати її з Воно. Я мусить бути компромісом між внутрішніми потягами і зовнішньою реальністю: стримувати Воно і догоджати Над-Я.

Над-Я — це інстанція цензури і покарання. Вона направду жорстока, майже повністю несвідома. Її ще називають інстанцією сумління. І не дарма кажуть “голос сумління”, адже сам Фройд вбачав коріння утворення Над-Я в засвоєнні батьківського голосу в поєднанні з дитячими фантазіями щодо жахливих санкції, що їх можуть впровадити батьки за неслухняність.

Симптом і повторення

Психоаналіз розглядає симптом не як дещо патологічне, що потребує усунення. Навпаки, симптом – це певний винахід психіки, компроміс між Воно та Я. При цьому, психоаналіз не заперечує того, що симптом може приносити людині страждання. 

Оскільки психічний апарат розділено на Несвідому та Свідому частину, деякі потяги підпадають під цензуру і забороняються, згнічуються, а психічна енергія знаходиться на стороні Воно, то Я має вдаватися до утворення симптому. 

Просте усунення симптому може призвести до утворення нових (через це Фройд відмовився від гіпнозу). Фройд вводить формулу “Де було Воно, має стати Я” (нім.: Wo Es war, soll Ich werden). 

В контексті розгляду симптому, це означає, що немає сенсу усувати симптом, якщо не проводиться ґрунтовної роботи по реінтеграції витісненого матеріалу в Я. Простими словами, якщо залишити те, що було рушієм утворення симптому без уваги Я, в царині Воно, то можна очікувати повернення симптому в нових, неочікуваних формах.

Загалом, компромісність симптому зачіпає більшість аспектів людського життя. Це продиктовано самою наявністю Несвідомого. Так, бажання є симптоматичним утворенням. Вибір життєвого шляху, коханої людини, професії тощо, є симптоматичним. Аналізу потребують саме ті симптоми, в яких “щось іде не так”, викликаючи страждання.

Фройд вводить термін Повторення, який є ознакою втручання Воно. Цій інстанції Фройд приписує ригідність і наполегливе повторення, без можливості дійти чогось нового. Це можуть бути нескінченні кружляння одними й тими ж сценаріями, травматичними переживаннями, що можуть переслідувати людину все життя.

Це відбувається через те, що заборонене бажання витіснене в царину Воно, а Я (яке відповідає за пошуки нових рішень) не може дати йому ради. Саме тому вихід із повторення відбувається через повернення витісненого і творчу роботу Я по винайденню нового компромісу для бажання.

Перенесення

Всупереч поширеним міфам, перенесення не є ситуацією, де у фігурі психоаналітика пацієнт впізнає матір. Це значно більш комплексний і складний процес. 

Кожне перенесення починається з “впізнавання”, що тісно пов’язано з тим, як працює бажання у конкретної людини. Фройд вважав перенесення одним із ключових елементів, що дозволяє психоаналізу відбуватися. 

Перенесення – це процес, в якому пацієнт, впізнавши щось у фігурі аналітика на несвідомому рівні, вірить, що той має якесь знання про його несвідоме бажання. В цьому процесі також може відбуватися проявлення цього бажання, що виступає рушієм аналітичної роботи. Адже перенесення стосується унікальних особливостей пацієнта будувати зв’язки з іншими, історія яких починається з найперших контактів.

Аналіз перенесення є одним з основних інструментів психоаналітичної роботи.

Едіпів комплекс та інфантильна сексуальність

Теорія інфантильної сексуальності, відкрита Фройдом, вразила колег і світ  і не уникла хибних тлумачень. З погляду психоаналізу, думка про те, що дитина не має сексуальності до пубертату, є наївною. 

Ми можемо спостерігати, як дитина змалечку починає вивчати своє тіло, ставить непрості питання щодо народження, цікавиться тим, що відбувається між батьками і намагається знайти в цьому власне місце. 

Це і лягло в основу того, що називають інфантильними теоріями сексуальності. Психоаналіз вважає дітей значно більш розумними, ніж на той час було усталено думати. Адже вже з перших років дитина демонструє власні суб’єктивні бажання, які стосуються перших інших: батьків, сиблінгів і передбачає перші об’єктні вибори. 

Сексуальність з точки зору психоаналізу передбачає коливання у вимірі задоволення-незадоволення. Внутрішня напруга і незадоволення, з якою стикається дитина, знімається присутністю материнської фігури, що може подбати про це і принести дитині розрядку цієї напруги. 

В цьому вимірі Фройд каже про ерогенні зони, до яких відноситься оральна, анальна і пізніше генітальна і фалічна. Це змінюється по мірі дорослішання і стосується контакту із зовнішнім світом, де ерогенна зона виступає посередником.

З інфантильних теорії сексуальності починається те, що Фройд назвав Едіповим Комплексом.

Едіпів Комплекс не є лише бажанням до батька чи матері. Згідно з психоаналітичною теорією, це пошук власного місця в сімейній системі, і народження бажаючого Я дитини. Едіпів Комплекс – це ситуація, в якій дитина має засвоїти дещо про свою стать (ідентифікація зі статтю), про закон, що структурує людські відносини і спосіб, в який вона може дати легальне місце своєму бажанню.

Сильні та слабкі сторони психоаналізу

Сильні сторони

• Багатогранна теорія, що стосується психіки, яка силами послідовників Фройда значно розширилася і дозволяє працювати з будь-якими психічними розладами від неврозів до психотичних станів і аутизму.
• Підкреслення активної ролі пацієнта (аналізанта) і відмова від позиції, де терапевт “розумніший” за психіку чи Несвідоме.
• Відмова від практики патологізації психічного, де навіть психоз чи аутизм не є патологією, а виступають як певне психічне рішення з власною логікою і підґрунтям.
• Уважне ставлення до психіки, де навіть на перший погляд “незначні” елементи не знецінюються.
• Психоаналіз фокусується на унікальності, сингулярності (неповторності) кожного психічного досвіду, що дає можливість кожній людині винайти власний спосіб жити і побудувати спосіб контакту із собою і світом, в якому вона живе.
• Психоаналіз не ставить на головне місце діагноз чи будь-яке визначення, адже це може закрити доступ до того, що насправді відбувається в психічному житті людини.
• Великий вплив на культуру, як на світ мистецтва (кіно, живопис, музика тощо), так і на філософію, культурологію й інші галузі знань.

Слабкі сторони

• Високий поріг входження, специфічна термінологія та “елітарність” психоаналізу, що ускладнює розуміння психоаналітичної теорії пересічною людиною.
• Велика кількість міфів, що вульгаризують психоаналітичну теорію.
• Складна система верифікації аналітиків, відсутність чітких авторизаційних критеріїв, які були б загально прийнятими, а також пов’язані з цим складнощі підготовки аналітиків.
• Відсутність можливості отримати освіту “психоаналітик”. На рівні освітніх інституції психоаналіз залишається прив’язаним до психології або медицини (особливо в Європі).

На ваш розсуд

• Психоаналіз не має чіткої теорії, сталих визначень і знання, яке можна було б класифікувати і поступово вивчити. З одного боку, це мінус, адже студенти часто губляться в розмаїтті теорій і відсутності чіткої структури знання, з іншого ж – це важливий елемент підготовки аналітиків, адже психіка занадто складна, щоб вкласти її в чіткі і структуровані поняття. Аналітик має вміти витримувати фрустрацію незнання і позбутися впливу свого нарцисичного Я, щоб добре робити свою роботу. 
• Доказовість. Точніше, неможливість підтвердити чи спростувати більшість теоретичних засад психоаналізу. Несвідоме неможливо вкласти в метрики, дослідити емпірично, а будь-які спроби це зробити, завжди будуть неповними і ніколи не дадуть вичерпної відповіді. Проте, більшість аналітиків і не вважають доказовість чимось важливим, адже психоаналіз не є наукою (особливо в сенсі науки позитивної).
• Відсутність техніки психоаналізу. За більше ніж 100 років розвитку психоаналізу, його теорія розширялася, але так і не було випрацювано техніки психоаналізу. Ніякого алгоритму дій, первинних інтерв’ю чи чогось на кшталт, психоаналіз просто немає. Психоаналіз постає як етика, а не техніка поводження з психічним.

• В сучасності при популяризації “простих відповідей” і “швидких результатів” у пересічної людини часто формується очікування і навіть вимога швидкого результату і відповідей. Це суперечить психоаналізу, адже він полягає в протилежному, де замість відповідей мають з’являтися питання, виникнення яких і провокує зцілення.

Критика та підтримка психоаналізу

Відкриття несвідомого стало черговим нарцисичним потрясінням людства. На цей раз виявилося, що людина не тільки в сонячний системі займає не центральне місце, але й у власному психічному виявляється геть поганим володарем. 

Казали, що психоаналіз випередив час, до деяких тез консервативне вікторіанське суспільство не було готове. Як-то до теорії інфантильної сексуальності, чи твердження Фройда, що істерія не є чимось суто жіночим, а істеричні симптоми зустрічаються й у чоловіків.

До психоаналізу також не була готова і медична спільнота, що звикла бачити пацієнта пасивним під пильним і знаючим поглядом лікаря. Фройд пропонував іншу формулу: пацієнт завжди знає про те, що з ним відбувається значно більше за вас, навіть якщо й чути про це нічого не хоче.

Багато хто критикував психоаналіз за відсутність доказовості чи невідповідність цього знання логіці позитивної науки. 

Тим не менш, психоаналіз знаходив собі і впливових шанувальників і відомих практиків, що застосовували ідеї психоаналізу і часом доповнювали її. Що й дозволило психоаналізу не просто проіснувати до наших днів, але й суттєво розвинутися.

Як показує історія, психоаналіз завжди матиме, як і критиків, так і шанувальників і прибічників. Що показує, що він, як підхід до психіки, виявляється живим і мало кого залишає байдужим.

Чим сучасний психоаналіз відрізняється від ортодоксального?

Серед психоаналітиків не існує такого вирізнення як “ортодоксальний психоаналіз”, адже він не стоїть на догматичності, а, навпаки, є критикою сталості та консервативності. Психоаналітики сьогодення приділяють велику увагу навіть найбільш раннім психоаналітичним працям і активно розробляють нові положення і доповнюють теорію.

Психоаналіз сьогодні

Сьогодні психоаналіз широко використовується в Європейських клініках роботи з аутизмом, психотичними пацієнтами, тяжкими депресивними станами і не обмежується приватними прийомами пацієнтів. Він широко вводиться в практику в психіатричних лікарнях, відкриваються центри психоаналізу і розвиваються спільноти аналітиків по всьому світу.

Сучасні аналітики намагаються реагувати на зміни в культурі та суспільстві, які, безперечно, впливають на сучасних пацієнтів. Наприклад, більшість аналітиків сьогодення зазначає тенденцію до зменшення суб’єктивних запитів і відповідне ускладнення клініки. Це частіше пасивні пацієнти, що не намагаються артикулювати свій стан і навіть проблематизувати його.

Сьогодні психоаналіз активно розвивається, але через те, що поріг входу до психоаналізу для пересічної людини залишається доволі високим, про це відомо мало. Ця проблема дуже актуальна для країн пост-радянського світу. 

Майбутнє психоаналізу

Оскільки в сучасному світі психоаналіз орієнтується на клініку і практичне застосування, це дозволяє йому стрімко розвиватися, адже і клініка і пацієнти змінюються відповідно часу. Пластичність психоаналітичного знання дозволяє психоаналітиками власними руками прокладати майбутнє психоаналізу.

Але при цьому, жоден з метрів психоаналізу не дає остаточної відповіді чи чітких прогнозів щодо майбутнього психоаналізу. Утримаємося від цього і ми.