До визначення психоаналізу можна підходити по різному. Якщо сухими фактами, то психоаналіз це метод терапії, в якому пацієнт розповідає про свій досвід, раннє дитинство та мрії. Якщо не так банально, то один із перших гуманних методів психотерапії. Про цей напрям чули, мабуть, усі, хто коли-небудь цікавився психологією. Однак у більшості випадків знання обмежуються лише тим, що заснував його Зигмунд Фройд, а суть його полягає у розмові на кушетці з терапевтом про своє жорстке минуле. Утім цей матеріал створений для того, щоб ви знали дещо більше, ніж ці два факти.
Зміст контенту:
Якщо ви більше надаєте перевагу відео контенту, то ми спеціально підготували відео версію:
Історія психоаналізу
Психоаналіз починається із Зигмунда Фройда, а точніше з часів, коли він працював з колегою неврологом Жаном-Мартеном Шарко. Під впливом його робіт Фройд почав експериментувати з гіпнозом у лікуванні людей з істерією.
По мірі того, як інтерес Фройда до гіпнозу поглиблювався, він співпрацював з Йозефом Броєром, щоб розробити нову форму лікування. Новинка в терапії полягала в допомозі пацієнтам відновити спогади про травматичні події, що відбулися в той час, коли з’явилися симптоми. І Фройд, і Броєр помітили, що коли люди отримували доступ до цих спогадів під гіпнозом і вільно говорили про них, їхні симптоми зменшувалися. У 1895 році Фройд і Броєр опублікували книгу «Дослідження істерії», в якій описали кілька випадків лікування людей за допомогою психоаналізу. Ця публікація широко розглядається як перший внесок у психоаналітичну літературу.
З часом у Фройда виникнули певні проблеми під час гіпнозу і він вирішив відмовитися від нього на користь методу «Вільних асоціацій». Суть методу полягала в тому, що він просив пацієнтів вільно говорити про все, що спадає на думку. Завдяки аналізу потоку вільних асоціацій йому вдавалося прокладати шлях до коренів психологічних проблем людей, відкриваючи їхні пригнічені спогади. Фройд винайшов термін «психоаналіз», щоб описати свій новий підхід до лікування та його теоретичне підґрунтя.
Протягом свого життя Фройд розширював і вдосконалював свою теорію. Хоч він стверджував, що сексуальна травма впливає на психічне здоров’я, він почав розглядати симптоми в першу чергу як результат несвідомого конфлікту. У 1899 році світ побачив працю «Тлумачення сновидінь», в якій батько психоаналізу описав сновидіння як результат цього конфлікту. Він висунув теорію, що сновидіння — це несвідомі спроби опрацювати конфлікти або висловити бажання, занадто загрозливі, щоб їх можна було допустити до усвідомлення.
Коли спалахнула Перша світова війна, психоаналітичний рух отримав величезний поштовх, особливо у Великій Британії. Численні солдати поверталися з війни з симптомами контузії та посттравматичного стресового розладу. Психоаналіз виявився корисним для розуміння і лікування цього стану, особливо з огляду на обмежені можливості психіатрії того часу. Наслідки війни також спонукали Фройда глибоко замислитися над роллю агресії в людській поведінці. Замість того, щоб зосередитися на сексуальних інстинктах як основній рушійній силі, він скоригував свою оригінальну теорію, зробивши акцент на тому, що він назвав інстинктом смерті. Попри погіршення здоров’я, Фройд продовжував переглядати і вдосконалювати свою теорію до самої смерті в 1939 році. На той час теорія і метод психоаналізу були визнані на міжнародному рівні.
Відомі психоаналітики
Зигмунд Фройд був не єдиним відомим психоаналітиком. Були й інші мислителі, включаючи його власну доньку Анну Фройд, що залиши значний слід у цій галузі. Серед найвідоміших імен у психоаналізі ми можемо відзначити — Еріка Еріксона, Еріха Фромма та Карла Юнга. Варто також відзначити, що вони були неофройдистами, а не класичними фройдистами, оскільки використовували базу теорії психоаналізу, для модифікації та створення власних теорій та напрямів. Загалом вони погоджувалися з Фройдом у тому, що дитячий досвід має значення, але применшували значення сексу, зосереджуючись більше на соціальному середовищі та впливі культури на особистість.
Відомі психоаналітики | Їхні відкриття |
---|---|
Ерік Еріксон | Розширив теорію психосексуального розвитку Фройда. |
Еріх Фромм | Зосередився на соціальних і культурних впливах на розвиток особистості та концепції “гуманістичного психоаналізу”. |
Карл Юнг | Розробив концепцію колективного несвідомого та архетипів. |
Анна Фройд | Розвинула теорії свого батька і стала піонером у галузі дитячого психоаналізу. |
Карен Хорні | Запропонувала феміністичну критику теорії Фройда та підкреслила роль культурних чинників у розвитку особистості. |
Не можна не відзначити Карла Абрахама, Отто Ранка, Джона Боулбі, Мелані Кляйн, Карен Хорні та Сабіну Шпільрейн, які також зробили ключовий внесок у розвиток психоаналітичної теорії.
Ключові ідеї психоаналізу
Свідоме і несвідоме
Несвідоме складається з того, що знаходиться за межами нашої свідомості, наприклад, спогади раннього дитинства, таємні бажання і приховані потяги. Це наче шафа з нашими скелетами, які ми ховаємо від самих себе та суспільства, адже вони нам можуть принести біль або конфлікти.
Хоч ці думки, спогади та бажання перебувають поза нашою свідомістю, вони все одно впливають на те, як ми думаємо і поводимося. У деяких випадках те, що знаходиться поза нашим усвідомленням, може негативно впливати на поведінку і призводити до психологічного дистресу.
Свідомий розум, з іншого боку, охоплює все, що знаходиться всередині нашої свідомості. Вміст свідомого розуму — це те, що ми усвідомлюємо або можемо легко довести до усвідомлення.
Несвідоме | Свідоме |
---|---|
Думки, бажання або почуття, які є неприємними, важкими або навіть соціально неприйнятними. | Думки, почуття та спонукання, які ми усвідомлюємо або можемо легко усвідомити. |
Глибоко заховані, бо можуть спричинити біль або конфлікт. | Не приховуються і не придушуються. |
Іноді можуть бути усвідомлені за допомогою певних технік. | Можуть перебувати під впливом несвідомих думок, почуттів або спогадів. |
Ід, Его та Суперего
Фройд вважав, що особистість людини складається з трьох компонентів: Ід, Его та Супер-его.
Ід — перший ключовий елемент особистості, який з’являється на світ. Воно містить усі несвідомі, базові та первинні потяги.
Его — другий елемент, частина особистості, яка повинна відповідати вимогам реальності. Його задача полягає в тому, щоб контролювати потяги Ід і змушувати нас добре поводитися в суспільстві. Замість того, щоб задовольняти свої бажання і потреби, Его змушує нас задовольняти свої потреби соціально прийнятними і реалістичними способами. Окрім контролю над вимогами Ід, Его також допомагає досягти балансу між нашими основними потягами, ідеалами та реальністю.
Супер-его — це останній елемент особистості, який містить наші ідеали та цінності. Формуються вони завдяки світлим думкам (іноді не надто світлим), що вкладають в наші голови батьки, а потім суспільство і культура.
Захисні механізми Его
Захисні механізми — це стратегії, які Его використовує, щоб захистити себе від тривоги. Ці захисні інструменти діють як гарантія того, що неприємні або тривожні аспекти несвідомого не потраплять до нашої свідомості. Коли щось сприймається як непосильне або навіть недоречне, захисні механізми не дають цій інформації потрапити в нашу свідомість, що мінімізує наш дистрес.
Сильні та слабкі сторони психоаналізу
Протягом початку ХХ століття вплив психоаналізу зростав. Однак не обійшлося і без критики. Попри свої недоліки, психоаналіз продовжував відігравати ключову роль у розвитку психології. Він вплинув на підхід до лікування психічних розладів і продовжує впливати на психологію і сьогодні.
Сильні сторони
- Хоч більшість психодинамічних теорій не спиралися на емпіричні дослідження, але методи психоаналізу сприяли розвитку експериментальної психології.
- Багато теорій особистості, розроблених психодинамічними мислителями, такі як теорія психосоціальних стадій Еріксона і теорія психосексуальних стадій Фройда, продовжують впливати на цю галузь і сьогодні.
- Психоаналіз відкрив новий погляд на психічні захворювання, зокрема, на те, що обговорення проблем з фахівцем-психоаналітиком може допомогти полегшити психологічний дистрес людини.
Слабкі сторони
- Теорії Фройда переоцінювали роль несвідомого, сексу та дитячі переживання.
- Багато понять, запропонованих психоаналітичними теоретиками, важко виміряти та оцінити кількісно.
- Більшість ідей Фройда ґрунтувалися на тематичних дослідженнях і клінічних спостереженнях, а не на емпіричних, наукових дослідженнях.
Критика та підтримка психоаналізу
Багато критики психодинамічних підходів ґрунтується на більш ранніх фройдистських підходах до лікування. Чимало людей скептично ставляться до психоаналізу, оскільки докази, що підтверджують його ефективність, часто розглядаються як слабкі. Одним з основних аргументів критиків є те, що він не настільки ефективний, як інші методи лікування (натяк на когнітивно-поведінкову терапію).
Іншою причиною для критики психоаналізу є необхідність великого ресурсу — часу, грошей, зусилля. Психоаналіз у більшості випадків є довгостроковою пропозицією, що для сучасного світу, де люди шукають швидких результатів, є малоприємною перспективою. Психоаналітична терапія, як правило, передбачає, що клієнт і терапевт досліджують проблеми протягом багатьох років.
Однак у 2010 в журналі «American Psychologist» опублікували дослідження, в якому відзначили, що психоаналіз може мати низку переваг. Крім того, пацієнти, які отримують психодинамічну терапію, зберігають терапевтичні досягнення і продовжують покращуватися після закінчення лікування.
Якщо пошукати ще більш свіжі дані, то можна наткнутися на статтю 2015 року Пітера Фонагі, в якій він дійшов висновку, що психодинамічна терапія може бути особливо ефективною у лікуванні низки станів, таких як:
- Депресія
- Розлади харчової поведінки
- Соматичні розлади
- Деякі тривожні розлади
Чим сучасний психоаналіз відрізняється від ортодоксального?
Фройд вірив, що інтерпретація має лікувальну функцію, що пояснення людям, чому вони діють певним чином, може звільнити їх від психологічних розладів і проблем. Сучасні психоаналітики в це не дуже вірять. Знання саме по собі не є лікувальним. Якщо вам скажуть, що ви поводитесь певним чином (наприклад купуєте BMW по низу ринку з надією в її 100% технічну справність) через те, що в дитинстві вам прилетіла в голову лопата, то ви відчуєте себе якось інакше? Ви зміните свою поведінку? Мабуть, ні.
Мета сучасного психоаналізу — вилікувати пацієнтів, звільнивши їх від дезадаптивних і деструктивних переживань, які домінують у їхньому житті та поведінці. Звільнити пацієнтів від цих емоційних станів означає, що вони матимуть повнішу гаму почуттів, будуть ближчими до об’єктивної реальності, а також як сподівався Фройд, стануть успішними в коханні, роботі та житті.
Інтерпретація сучасного психоаналізу також відрізняється. Йдеться більше про емоційну комунікацію, ніж про інтелектуальну. Сучасний психоаналітик приєднується до реальності пацієнта, а не просто інтерпретує її. Описати все словами — це перший крок до змін. Окрім цього дедалі популярнішими стають короткі, обмежені в часі версії психоаналізу. Більший акцент також робиться на тому, як функціонує Его, а не Ід, і на поточних проблемах, а не на ранніх дитячих переживаннях.
Психоаналіз сьогодні
Є чимало сучасних психологів зі скептичним ставленням до психоаналізу. З одного боку це здається не таким дивним у нинішньому світі психології, де домінують когнітивні процеси, нейронаука та біопсихологія. Тому виникає питання:
Чи залишається місце для психоаналізу сьогодні?
Загалом, спостерігається занепад традиційного психоаналізу. Звіт, опублікований APsaA у 2008 році, показав, що кафедри психології зазвичай ставляться до психоаналізу як до суто історичного артефакту, тоді як предмети на зразок мистецтва, літератури, історії та інші гуманітарні науки, не припиняють бачити актуальності в цьому напрямі та активно його викладають.
Дехто припускає, що психоаналіз відійшов на другий план як академічна тема в психології частково через неспроможність перевірити валідність свого терапевтичного підходу та попередні невдачі в обґрунтуванні дисципліни науково обґрунтованими практиками. Утім говорити про смерть психоаналізу у сучасному світі ще занадто рано. Цей метод все одно досі використовується різними терапевтами та у нього є потенціал розвитку.
Майбутнє психоаналізу
Філіппо Чьєрі та Роберто Еспозіто у 2019 році опублікували дослідження «Psychoanalysis and Neuroscience: The Bridge Between Mind and Brain», в якому виділили кроки, які психоаналіз може зробити, щоб забезпечити свою подальшу актуальність у світі психології. Деякі речі, які можуть допомогти підвищити легітимність та актуальність психоаналітичних методів, включають:
- Більше уваги приділяти науковим дослідженням та емпіричним доказам.
- Глибше дослідити методи лікування, що базуються на доказах.
- Вдосконалити методи збору даних.
- Більше уваги приділяти іншим можливим поясненням поведінки.
- Активно співпрацювати з іншими фахівцями в галузі психічного здоров’я.
На їхню думку, зв’язок між психоаналізом і нейробіологією повинен розширюватися і ставати міцнішим, оскільки це може допомогти краще розуміти роботу мислення та мозку. Від їхньої взаємодії також виграють психологія, психіатрія та нейрологія, адже перед ними відкриються нові можливості для поліпшення діагностичного і терапевтичного підходу до душевних страждань.
Завершальне слово
Шурхіт, який навів Фройд з психоаналізом у ХХ столітті, відчутний і сьогодні. Психоаналіз, можливо, вже не має тієї сили, якою він був у 1910 році, але теорії Фройда мають тривалий вплив як на масову культуру, так і на психологію. До того ж варто пам’ятати, що сьогодні ортодоксальних фройдистів не залишилося, сучасний психоаналіз зовсім відрізняється від того, що практикував Фройд.