Екзистенційна криза: Детальний розгляд природи цього феномену

Кожен з нас переживав хоча б раз екзистенційну кризу, при умові звісно, що на момент читання цього матеріалу ви пройшли підлітковий вік. Якщо ні, то зачекайте трохи, усе ще попереду. Утім варто зазначити, що всі ми по різному переживаємо цю подію, у когось проходить все спокійно і непомітно, а когось охоплює сильна депресія і виснажлива тривога. Чи можна назвати тоді екзистеційну кризу паталогією? Однозначно ні, це просто частина нашого життя, момент, який необхідно прийняти і пройти. Утім, на нашу думку, щоб успішно це зробити варто знати з чим саме ми маємо справу. Ми розглянемо чим є екзистенційна криза, звідки вона прийшла і скільки у неї взагалі є видів.

Цей матеріал написаний для тих, хто хоче зрозуміти суть і природу цього феномену, який на думку деяких вчених особливо характерний для нашого сучасного суспільства.

Що таке екзистенційна криза?

Екзистенційна криза — це відчуття неспокою, яке люди відчувають щодо сенсу, вибору та свободи в житті. Ця екзистенційна тривога часто змушує нас відчувати, що життя за своєю суттю безглузде і наше існування не має сенсу. Окрім цього екзистенційна криза також може призвести до відчуття розгубленості щодо почуття ідентичності особистоті, тобто ми не знаємо хто ми, і навіщо сюди прийшли.

Як правило, екзистенційна криза виникає в перехідний період і відображає труднощі адаптації, часто пов’язані з втратою безпеки. Для кращого розуміння ось декілька прикладів:

• Абітурієнт стає студентом і покидає домівку задля навчання в університеті.
• Чоловік або жінка розлучається зі своєю другою половинкою.
• Від кадровика приходить лист, в якому сказано про скорочення.

Приклади наводити можна ще довго, але суть полягає у тому, що усі ці події змушують нас відчувати крихкість фундаменту, на якому було побудоване наше життя. І як наслідок, це може призвести до ставлення під сумнів нашого існування.

Для екзистенціалістів — мислителі, що сповідують цю філософію, — екзистенційна криза вважається подорожжю, усвідомленням, необхідним досвідом та складним явищем. Вона виникає з усвідомлення власної свободи і того, як одного дня життя закінчиться для нас.

Історія терміну “Екзистенційна криза”

Термін “екзистенційна криза” походить з філософії екзистенціалізму, яка зосереджується на сенсі та меті існування нашого життя. І хоч це поняття появилося доволі давно, але психологи розглядають екзистенційні кризи як явище, яке пов’язане саме з сучасним суспільством. Не хочеться звучати, як старий дід, але раніше було легше жити (не факт, що краще, але легше). Адже сьогодні ми стикаємося із величезною кількістю рішень, які потрібно прийняти, і альтернатив, з яких потрібно вибрати. А найбільш жорстоким у цьому всьому є те, що це доводиться робити часто без будь-яких чітких вказівок щодо того, як зробити цей вибір. Висока складність пошуку найкращої альтернативи і важливість цього часто є причиною тривоги і може призвести до екзистенціальної кризи.

У минулому ви могли часто зустріти, як діти просто наслідували професії своїй батьків. Якщо батько Ярослава був ковалем, то відповідно він теж ним буде. Таке, щоправда, можна побачити і сьогодні, особливо серед лікарів і юристів (це звісно суб’єктивна думка автора за ці дві професії), але наразі це дедалі рідше зустрічається. До того ж сучасна система шкільної освіти пропонує учням різні напрямки навчання та інтереси, тим самим відкриваючи перед ними широкий спектр кар’єрних можливостей. Проблему, спричинену цією більшою свободою, іноді називають агонією вибору.

Однак хотілось би додати, що екзистенціалісти дивляться на тривогу інакше, ніж психіатри та психологи. Вони не сприймають її як проблему, яку необхідно вирішити. Для них тривога це неминуча частина життя, з якою зіткнеться кожна людина. Окрім цього вона не сприймається як щось негативне, адже може навчити нас важливим життєвим урокам.

У 1844 році данський філософ Сорен К’єркегор писав: “Той, хто навчився бути тривожним у правильний спосіб, навчився найвищого”. Це виражає ідею, що екзистенційна тривога виходить за межі страху перед повсякденними неприємностями.

Екзистенційна криза в культурному контексті

У XIX столітті Томас Карлайл у своєму романі “Sartor Resartus” писав, що втрата віри в Бога може спричинити екзистенційну кризу, яку він назвав “Центром байдужості”, де ніщо насправді не має значення. Сьорен К’єркегор говорив, що коли переконання людей похитнулися під впливом незвичного або травматичного досвіду, це призводить до тривоги і відчаю, оскільки вони більше не знають, у що вірити.

Приблизно наприкінці XIX ст.— на початку XX ст. (тоді зароджувався, до речі, модернізм) багато хто відчував екзистенційну кризу, бо сучасний світ, здавалося, був позбавлений сенсу. Суспільство сильно змінювалося завдяки новим технологіям та ідеям. Деякі люди відчували себе розгубленими без чітких правил, яких можна було б дотримуватися.

Еміль Дюркгейм вважав, що ця криза виникла через брак соціальних норм. Але інші казали, що це сталося тому, що саме життя здавалося безглуздим у сучасному світі. Щоб подолати це мислетелі запропонували дві ідеї:

• Повернутися до релігії, щоб знову знайти сенс.
• Сміливо зустріти безглуздість і створити власний сенс життя.

Однак пізніше такі мислителі, як Ірвін Ялом і Ролло Мей, розробили екзистенціальну психотерапію, щоб допомогти людям подолати екзистенціальні кризи.

Види екзистенційної кризи

Найчастіше всього екзистенційні кризи розрізняються за видами залежно від того, на якому етапі життя вони виникають. Основою цього підходу є ідея, що залежно від періоду життя, людина стикається з різними питаннями, пов’язаними зі смислом і призначенням. Вони призводять до різних типів криз, якщо ці питання не вирішуються належним чином. Етапи зазвичай прив’язані до певних вікових груп, але ця відповідність не завжди на сто відсотків точна, оскільки кожен з нас опиняється в різних життєвих ситуаціях і на різних стадіях розвитку.

Криза середнього віку — це класика про яку ми часто чули з книг, фільмів або розповідей наших товаришів. Окрім цього саме цей вид кризи найбільше всього був досліджений психологами, однак не варто забувати, що існують й інші види. Утім цікавим фактом є те, що наші науковці не можуть дійти до загальної згоди щодо їх точної кількості та періодизації. Через це класифікації різних теоретиків не завжди збігаються, але мають значні перетини.

Є доволі розповсюджена думка, що ранні кризи, як правило, більше орієнтовані на майбутнє і характеризуються тривогою та розгубленістю щодо життєвого шляху, яким людина хоче йти. Пізні кризи, з іншого боку, більше орієнтовані на минуле, часто у формі почуття провини та жалю, а також пов’язані з проблемою власної смертності.

Не менш цікавою особливістю екзистенційних криз є те, що вони мають тісний взаємозв’язок. Наприклад, якщо попередня криза не була належним чином вирішена, то наступні кризи можуть спричинити додаткові труднощі для особистості. Утім успішне подолання попередніх, не дає гарантії, що майбутні вдасться успішно подолати або взагалі уникнути. У молодості можна знайти відповіді на всі свої екзистенційні питання, але, дійшовши до середнього віку, збитися зі шляху і втрати себе теж не складе труднощів. Або ж навіть усе вдало пройти, але в старості прийти до висновку, що не такого життя нам хотілося.

Однак це лише класифікація екзистенційних криз за віковим періодом. Інший підхід розрізняє їх на основі інтенсивності. Деякі теоретики використовують терміни “екзистенційний вакуум” (відкрив цей термін, до речі, Віктор Франкл) та “екзистенційний невроз” для позначення різних ступенів екзистенційної кризи.

Eкзистенційний вакуум — це втрата життєвих інтересів і брак ініціативи та проактивності, що може призвести до глибокого відчуття безглуздості.

Згідно Віктором Франклом

З цієї точки зору, екзистенційний вакуум є досить поширеним явищем, що характеризується частим повторенням суб’єктивних станів, таких як нудьга, апатія і порожнеча. Для деяких людей це можливо лише відчути, коли немає чим зайнятися, оскільки в інший час їх це не турбує. У цьому контексті часто використовується термін “недільний невроз”. Екзистенційний вакуум стає екзистенційним неврозом, якщо він поєднується з явними клінічними невротичними симптомами, такими як депресія або алкоголізм.

Екзистенційна криза підліткового віку

Криза раннього підліткового віку пов’язана із переходом від дитинства до дорослого життя і зосереджена навколо питання розвитку індивідуальності та незалежності. Це стосується, зокрема, стосунків із сім’єю і часто призводить до того, що підліток починає проводити більше часу з однолітками. Різноманітна бунтарська та антисоціальна поведінка, яка іноді спостерігається на цій стадії розвитку, наприклад, крадіжка чи вандалізм, може бути інтерпретована як спроба досягти незалежності. Це також може призвести до нового типу конформізму, наприклад, щодо того, як підліток одягається чи поводиться. Беруть це підлітки або зі своїх однолітків, або з кумирів. Однак це може розглядатися як тимчасовий крок для того, щоб дистанціюватися від раніше прийнятих стандартів.

Центральним фактором подолання кризи раннього підліткового віку є знаходження сенсу та мети в новій ідентичності, оскільки без цього можна зустрітися з відчуттям втрати та депресії. Інший фактор стосується ролі батьків. Шукаючи ознаки депресії, вони можуть зрозуміти, що підліток переживає кризу. Наприклад, змінюється апетит, змінюється поведінка під час сну (спить більше або менше), оцінки різко падають за короткий проміжок часу, підліток стає менш соціальним і більш ізольованим, починає легко дратуватися. Якщо батьки регулярно розмовляють зі своїми дітьми і ставлять їм запитання, то з більшою ймовірністю вони виявлять наявність кризи.

Екзистенційна криза дорослого життя

Термін “криза чверті життя” часто використовується для позначення екзистенційних криз, що відбуваються в ранньому дорослому віці, тобто приблизно у віці від 18 до 30 років. Деякі автори розрізняють дві окремі кризи, які можуть статися на цьому етапі життя: криза студентських років і криза дорослості. Перша припадає зазвичай на кінець підліткових і років і може тягнутися до початку другого десятка. У цей період вперше формулюються серйозні питання про сенс життя і нашу роль у світі, які мають безпосереднє практичне відношення до майбутнього. Вони стосуються того, який шлях хочеться обрати в житті, на якій кар’єрі зосередитися і як побудувати успішні стосунки. Тому у центрі кризи студентських років лежить тривога за своє майбутнє.

Екзистенціальна криза особливо часто зачіпає відмінників, які побоюються, що вони не реалізують свій потенціал, оскільки не мають надійного плану на майбутнє. Однак це можливо вирішити, якщо знайдуть відповіді на екзистенційна питання. Ці відповіді можуть призвести до практичних зобов’язань і вплинути на подальші життєві рішення. Деякі люди, які вже зробили свій кар’єрний вибір у дуже ранньому віці, можуть ніколи не пережити кризу студента. Але такі ранні рішення можуть призвести до проблем у майбутньому, оскільки вони, як правило, здебільшого ґрунтуються на поглядах соціального оточення і меншою мірою — на аналізі власних уподобань. Якщо виявляється велика розбіжність між ними, це може спровокувати складнішу форму кризи пізніше.

Екзистенційна криза середнього віку

Ось ми й дібралися до найбільш популярної кризи. Ви напевно самі могли побачити, що наступає вона десь до наближення 40 років. Появляється частіше всього через відчуття, що особистісному зростанню перешкоджають. Це може поєднуватися з відчуттям, що існує значна розбіжність між досягненнями та прагненнями людини. На відміну від попередніх екзистенційних криз, вона ще охоплює наше минуле: попередні життєві вибори ставляться під сумнів і оцінюються їх значення для досягнень людини. Це може призвести до жалю і незадоволення своїм життєвим вибором у різних сферах, таких як кар’єра, кохання, діти, соціальний статус або втрачені можливості. Схильність озиратися назад часто пов’язана з відчуттям, що людина вже пройшла свій піковий період у житті.

Подолання цієї кризи можна розбити на п’ять етапів:

• Пристосування
• Відокремлення
• Обмеженість
• Реінтеграція
• Індивідуалізація.

На цих стадіях людина спочатку пристосовується до змінених зовнішніх вимог, потім звертає увагу на відстань між своїми мотивами та зовнішнім образом, далі відкидає свій попередній адаптивний образ, пізніше приймає свій новий образ, і, нарешті, усвідомлює зовнішні наслідки, пов’язані з цими змінами.

Криза середнього віку може бути спровокована певними подіями, такими як втрата роботи, вимушене безробіття, розлучення, смерть близької людини або проблеми зі здоров’ям. У цьому сенсі кризу середнього віку можна розуміти як період переходу або переоцінки, в якому людина намагається адаптуватися до своєї життєвої ситуації, що змінилася. Вважайте це за відповідь на конкретну подію, що її спровокувала, так і на більш загальні зміни, які приходять з віком.

Ознаки кризи середнього віку

З кризою середнього віку пов’язані різні симптоми:

• Стрес
• Нудьга
• Невпевненість у собі
• Компульсивність
• Зміни лібідо і сексуальних уподобань
• Роздуми і невпевненість у собі.

У публічному дискурсі криза середнього віку в першу чергу асоціюється з чоловіками, часто в прямому зв’язку з їхньою кар’єрою. Але вона так само зачіпає і жінок. Додатковим фактором тут є обмежений час, що залишився до завершення репродуктивного періоду або настання менопаузи.

Екзистенційна криза пізнього року

Криза пізнього віку часто настає у віці близько 60 років. Вона може бути спровокована такими подіями, як вихід на пенсію, смерть близької людини, серйозна хвороба або неминуча смерть. В її основі лежить аналіз нашого минулого, того як ми прожили наше життя і які вибори здійснили. Ці роздуми зазвичай мотивовані бажанням прожити цінне і змістовне життя в поєднанні з невпевненістю у власному успіху. Роздуми над своїми минулими помилками також можуть бути мотивовані бажанням знайти спосіб виправити їх, поки це ще можливо. Це також може виражатися в більш теоретичній формі як спроба оцінити, чи мало наше життя позитивний вплив на оточення або на світ в цілому. Адже багатьом з нас хочеться залишити після себе позитивну та впливову спадщину.

Через нашу природу, ми можемо не так багато зробити у цьому віці, щоб по-справжньому розв’язати кризу. Особливо це стосується тих, хто негативно оцінює своє життя. На відміну від попередніх криз, додатковим перешкоджаючим фактором є те, що ми часто не можемо знайти енергію і молодість, необхідні для того, щоб зробити значущі зміни у своєму житті. Дехто з психологів припускає, що в цьому процесі може допомогти прийняття реальності смерті. Інші пропозиції зосереджені не стільки на прямому вирішенні кризи, скільки на уникненні або мінімізації її негативного впливу. Рекомендації з цього приводу включають турботу про своє тіло, емоції, економічне благополуччя, а також підтримку соціальних зв’язків. Однак найкращим способом уникнути цієї кризи, наскільки це можливо, це вирішити успішно всі попередні екзистенційні кризи.

Завершальне слово

У ХХІ столітті наше життя стало набагато комфортнішим, у нас появилося багато корисної техніки, купа розваг (як корисних, так і не дуже), і навіть більше свободи у всіх аспектах. Усе це звісно ще залежить від країни проживання, адже у деяких точках нашої Землі таким переліком не всі можуть похвастатись. Утім це не суть завершального слова. Суть полягає у тому, що більша кількість можливостей принесла більше екзистенційних проблем, які точно не полегшують життя. Тому у нас є залишається тільки два варіанти:

• Не жити взагалі, відмовитися від життя (стоїки вас зрозуміють). Або ж зануритися у щоденні відволікаючі фактори настільки, що ми загубимось і втратимо зв’язок зі справжнім життям. На нашу думку, це доволі похмура перспектива, яку не варто приймати.
• Зустрітися з екзистенційною тривогою віч-на-віч, а не намагатися позбутися її чи заглушити. Екзистенціалісти кажуть, що життя безглузде, але саме з цієї причини кожен з нас мусить знайти причину заради чого жити, знайти свій сенс і дорогу.

Використані джерела

• Andrews, Mary (April 2016). “The existential crisis”. Behavioral Development Bulletin. 21 (1): 104–109. doi:10.1037/bdb0000014
• Berman, Steven L.; Weems, Carl F.; Stickle, Timothy R. (June 2006). “Existential Anxiety in Adolescents: Prevalence, Structure, Association with Psychological Symptoms and Identity Development”. Journal of Youth and Adolescence. 35 (3): 285–292. doi:10.1007/s10964-006-9032-y. S2CID 143829505
• Erikson, Erik H. (1968). “Ill. The Life Cycle: Epigenesis of Identity”. Identity: Youth and Crisis. W. W. Norton & Company. ISBN 978-0-393-31144-0.
• Robinson, Oliver C.; Stell, Alexander J. (1 March 2015). “Later-Life Crisis: Towards a Holistic Model”. Journal of Adult Development. 22 (1): 38–49. doi:10.1007/s10804-014-9199-5
• Frankl, Viktor E. (1 June 2006). “II. Logotherapy in a nutshell”. Man’s Search for Meaning. Beacon Press
• Yalom, Irvin D. (17 March 2020). “10. Meaninglessness”. Existential Psychotherapy. Basic Books. ISBN 978-1-5416-4744-2.
• J. Childers/G. Hentzi eds., The Columbia Dictionary of Modern Literary and Cultural Criticism (1995) p. 103-4