Зігмунд Фройд з відкриттям теорії психоаналізу здобув чимало прихильників і послідовників у свій час. Однак з часом почали формуватися інші точки стосовно розвитку особистості. У 1920-1930 роках появляється новий напрям — неофройдизм. Утворився він завдяки психологам і мислителям, які погоджувалися з багатьма фундаментальними положеннями психоаналітичної теорії Фройда, але змінили та адаптували підхід, щоб включити в нього власні переконання, ідеї та погляди.
Зміст контенту:
Карл Юнг: учень, який став вчителем
Карл Юнг колись був не просто учнем Фройда, а й близьким другом. Їхні шляхи не завжди були такими різними. Для 31-річного Юнга Фройд був не лише шанованим колегою, але й батьком, якому він міг відкрити своє серце і розум. Утім дружбі довелося розірватися через появу розбіжностей у переконаннях. Їхня історія це чудовий приклад ситуації, коли учень стає вчителем.
Юнг не міг погодитися з тим, що головним потягом у житті людини є секс. Натомість він визначав лібідо ширше — як психічну енергію або життєву силу, одним із проявів якої є сексуальність. Щодо Едіпового комплексу, то Юнг прийшов до висновку, що зв’язок між дитиною та її матір’ю не ґрунтується на прихованій пристрасті до інцесту, а випливає з того, що мати є основним джерелом любові та турботи. Підхід Фройда до сфери психічного здавався Юнгу надмірно механістичним і таким, що не враховує окремі випадки. На думку Юнга, не можна розглядати існування особистості виключно в рамках суворих законів, які діють постійно і поширюються на всіх.
Окрім поглядів на людську психіку, Юнг мав також іншу думку стосовно сновидінь. Він погоджувався, що сновидіння можуть відображати події минулого, але він також схилявся до думки, що вони можуть передбачати майбутні події й мають потенціал бути чудовим джерелом творчості. Сни за Фройдом мають чіткий зв’язок із реальним життям людини, це лише невиконані бажання, які проявляються у свідомості людини, вимагаючи втілення. У підсумку все зводилося до пригнічених і заборонених сексуальних бажань. Юнг, особливо в пізніх роботах, розглядав психічну реальність як щось пережите людиною. Сновидіння і галюцинації — це не обман і не шифр, що вимагає правильної інтерпретації, а скоріше канали зв’язку з несвідомим.
Альфред Адлер: велике розчарування Фройда
Альфред Адлер був солідарний з Юнгом в тому сенсі, що вважав теорію Фройда занадто зосередженою на сексі як головному мотиві людської поведінки. Натомість Адлер приділяв менше уваги ролі несвідомого і більше — міжособистісним і соціальним впливам.
Є ще кілька випадків, коли погляди Фройда та Адлера розходяться. Один з контрастів полягає в тому, що перший розділяв компоненти особистості, тоді як Адлер бачив людину як єдине ціле. Свідомість і несвідоме були відокремлені в мисленні Фройда. Фройд вважав, що несвідоме є неконтрольованим. Однак Адлер тримався думки, що свідомий і несвідомий розум співіснують. Теорія підкреслює, що, хоча свідомість представляє те, що відомо, несвідомий розум представляє те, що невідомо. Адлер також вважав, що вони можуть помінятися місцями в будь-який момент.
Після модифікації теорії Фройда, Ід, Его і Cуперего з’явилися як три нові жорсткі категорії. Вони часто конфліктують під час формування особистості. Конфлікт може призвести до неврозу, якщо ним не керувати належним чином. Однак Адлер наполягав на тому, щоб бачити людину як єдине ціле, а не як набір компонентів. Помічено, що він часто відрізнявся від Фройда в тому, як оцінювати поведінку та особистість людини. Адлер зосереджувався на соціальних і культурних аспектах, тоді як Фрейд робив більший акцент на сексуальності.
Ерік Еріксон: все куди складніше, ніж здається
Якщо Фройд вважав, що особистість здебільшого формується в ранньому дитинстві, то Еріксон вважав, що розвиток продовжується протягом усього життя. Він також схилявся до того, що не всі конфлікти є несвідомими. Він вважав, що багато з них усвідомлені і є результатом самого процесу розвитку.
Еріксон не наголошував на ролі сексу як мотиватора поведінки, натомість набагато більше уваги приділяв ролі соціальних стосунків.
Його теорія психосоціального розвитку зосереджується на низці конфліктів, які відбуваються протягом усього життя, від народження до смерті. На кожному етапі люди стикаються з кризою, яку необхідно вирішити, щоб розвинути певні психологічні сильні сторони.
Карен Хорні: жінкам теж треба приділяти увагу
Карен Хорні не була ученицею Зіґмунда Фройда, але добре зналася на його теоріях і навіть викладала психоаналіз в Берлінському психоаналітичному товаристві.
Згідно зі стадіями психосексуального розвитку Фройда, на фалічній стадії(3-6 років) стосунки між дочкою і батьком базуються на заздрості до пеніса. Карен Хорні не погоджувалася з теорією Фройда про заздрість до пеніса, яку вважала принизливою і хибною. Дослідниця стверджувала, що для цієї стадії характерна так звана заздрість до піхви, тобто заздрісне ставлення чоловіків до жінок, які здатні виношувати дітей. Охоплений такою заздрістю чоловік намагається компенсувати відчуття меншовартості, домагаючись успіху в інших сферах. Іншими словами: не здатний до відтворення роду чоловік намагається залишити слід на Землі альтернативними способами.
Крім того, Хорні вважала недоцільною концепцію Фройда про розбіжності між чоловічою та жіночою особистостями. На противагу біологічному підходу Фройда, Хорні стверджувала, що без культурних і суспільних обмежень, які нерідко поширюються на жінок, дві статі були б абсолютно однаковими. На той час суспільство не сприйняло ідеї Хорні, однак пізніше, після її смерті, ця теорія сприяла розвитку гендерної рівності.
