Логотерапія Віктора Франкла: Теорія Смислу Життя від В’язня Концтаборів

Роздуми про сенс життя кожного з нас коли-небудь охоплювали. Найчастіше всього це звісно відбувається під час 5-ої стадії психосоціального розвитку за Еріксоном, коли у підлітковому віці активно себе досліджуємо і хочемо знайти своє місце. Чимала кількість людей знаходить відповідь на це питання і щасливо собі живе з цим, адже знає заради чого прокидатися вранці. Однак іноді життя кидає нам сюрпризи, які руйнують наше бачення сенсу життя. Віктор Франкл один з тих, хто напряму стикався з такою проблемою. В’язень концтаборів, відомий австрійський терапевт, який винайшов логотерапію. Метод психотерапії, який був випробуваний на власних стражданнях від Голокосту.

Що таке логотерапія?

Логотерапія — це форма психотерапії, розроблена австрійським психіатром Віктором Франклом у 1938 році. Термін “логотерапія” походить від грецького слова “логос“, що означає “сенс“. Тобто виходить, що це лікування нашої душі через знаходження сенсу життя. Утім цей метод є чимось більшим, ніж просто “терапія”. Це філософія для духовно загублених і вчення для тих, хто заплутався.

Логотерапія досліджує фізичні, психологічні та духовні (ноологічні) аспекти людської природи. Науковці часто вважають її гуманістично-екзистенціальною школою, яка при цьому чудово працює в доповнені з іншими терапіями. Психотерапевту ніщо не заважає використовувати логотерапію, як філософію, призму, через яку він дивиться на світ, а когнітивно-поведінкову терапію, як метод терапії.

На відміну від “прагнення до задоволення” Фройда та “прагнення до влади” Адлера, логотерапія базується на ідеї, що нами рухає “прагнення до сенсу” або бажання знайти мету і сенс у житті. Згідно з логотерапією, сенс можна знайти за будь-яких обставин, навіть у стражданні та смерті.

Основні положення логотерапії такі:

• Людське життя має сенс.
• Люди прагнуть пережити власне відчуття сенсу життя.
• Люди мають потенціал переживати сенс за будь-яких обставин

Основні поняття логотерапії

Логотерапія Франкла базується на трьох концепціях

Свобода волі

На думку Франкла, людина не є повністю підвладною умовам, але в основному вільна у прийнятті рішень і здатна зайняти свою позицію щодо внутрішніх (психологічних) і зовнішніх (біологічних і соціальних) умов. Свобода тут визначається як простір формування власного життя в межах наданих можливостей. Простіше кажучи, ми вільні обирати, як реагувати на життя, і несемо особисту відповідальність за свій вибір.

Свобода людської особистості відіграє важливу роль у психотерапії, оскільки вона дозволяє клієнтам самостійно приймати рішення навіть перед обличчям соматичної чи психологічної хвороби. Окрім цього саме свобода волі є одним із головних принципів гуманістичної психології.

Воля до сенсу

Людина не тільки вільна, але, що найважливіше, вона вільна для чогось — а саме, для досягнення цілей і сенсу життя. Пошук сенсу розглядається як основна мотивація людини. Коли людина не може реалізувати “волю до сенсу” у своєму житті, то її охоплює жахливе відчуття безглуздості та порожнечі. Фрустрація екзистенціальної потреби у значущих цілях призводить до агресії, залежності, депресії та суїцидальності, а також може породжувати або посилювати психосоматичні захворювання та невротичні розлади.

Логотерапія/екзистенційний аналіз допомагають клієнтам усвідомити та усунути ті фактори, які заважають їм у досягненні значущих цілей у своєму житті. Клієнтів сенсибілізують до сприйняття смислових потенціалів, але їм не пропонують конкретних смислів життя. Швидше, їх скеровують і допомагають реалізувати ті смислові можливості, які вони виявили самі.

Сенс життя

Життя має сенс. Цей сенс є унікальним для кожного з нас, адже у кожного з нас своя історія та переконання. Логотерапія не дає одного загального визначення сенсу, або того чим він має бути. Вона дає лише можливість його знайти, а нашим обов’язком, як свідомих та відповідальних створінь, є необхідність знайти власну версію цього сенсу.

Техніки логотерапії

Парадоксальний намір

Показання: переважно компульсивні розлади, тривожність, фобії, а також вегетативні синдроми.

Уперше Франкл описав цю методику ще у 1939 році. Суть техніки полягає у тому, що ми припиняємо боятися чогось, коли надмірно намагаємося зробити те, що найбільше всього нас жахає. Якщо у клієнта є якась фобія, то психотерапевт пропонує хоча б на мить зустрітися з тим, чого він боїться.

Віктор Франкл у своїй книзі “Людина у пошуках справжнього сенсу” описав один з кейсів використання цієї техніки. Він розповідав про молодого лікаря, у якого був страх спітніти. Коли б він не боявся спітніти, його тривожного передбачення виявилося досить, щоб викликати рясне потовиділення. Щоб розірвати це коло, Франкл порадив чоловіку під час тривожної ситуації відважитися визнати, як сильно він може спітніти. Через тиждень молодик повернувся повідомити, що зміг подолати проблему, яка мучила його 4 роки. Він говорив, що щойно зустрічав людину, чия присутність викликала тривожне передбачення, то казав собі: “Раніше з мене стікав літр поту, а зараз стече щонайменше десять”. Однак проблема з потовиділенням так і не виникала.

Іншим випадком використання парадоксального наміру був клієнт з важкою формою затинання, яке мучило його впродовж всього життя. Якось він вирішив проїхатися безбілетником у трамваї, але його упіймав кондуктор. Єдиним виходом з цієї ситуації хлопець побачив у викликанні співчуття через демонстрацію свого затинання. Утім навмисно йому це не вдалося зробити. Він несвідомо застосував парадоксальний намір, хоч й не для терапевтичної мети.

Таким чином парадоксальні наміри в логотерапії — це техніка, коли клієнт навмисно залучає або перебільшує симптом чи поведінку, яку він хоче змінити, з метою зменшити тривогу або подолати проблему шляхом прямого зіткнення з нею. Франкл писав, що парадоксальні наміри звісно не панацея від усього, однак вона надзвичайно корисна при лікуванні обсесисивно-компульсивних станів і фобій, особливо у випадках, в основі яких лежить тривожне очікування.

Дерефлексія

Показання: Сексуальні розлади та безсоння, а також тривожні розлади.

Коли у нас виникає тривожне передбачення або страх перед якоюсь подією, то паралельно можна спостерігати ще й таке явище, як нав’язливе самоспостереження, яке у логотерапії називається — гіперрефлексія. Простішою мовою це надмірне привертання уваги до чого-небудь. Безсоння — класичний випадок роботи цього механізму. Якщо розбити це на формулу, то вийде щось на зразок:

Люди, що страждають від безсоння, часто повідомляють, що, намагаючись заснути, вони свою увагу концентрують на тому, щоб це вдалося. Утім саме ця увага пригнічує процес засинання і змушує їх не спати. “Дерефлексія” — це терапевтичний метод, який описував Франкл, для боротьби з гіперрефлексією. Так само як парадоксальні наміри призначені для протидії тривожним передбаченням, дерефлексія покликана протидіяти цьому примусовому нахилу до самоспостереження. Через парадоксальний намір людина намагається висміювати свої симптоми, тоді як через дерефлексію вона може їх ігнорувати. Щоб краще це зрозуміти, розгляньмо декілька прикладів використання цієї техніки в клінічних умовах.

У книзі “Лікар і Душа” Франкл писав про Пані Б., яка нав’язливо спостерігала за процесом свого ковтання. Це врешті призвело до страху вдавитися, оскільки, на її думку, їжа могла потрапити не туди, куди треба. Тривожне передбачення і примусове самоспостереження настільки порушили режим її харчування, що вона страшенно схудла. Її навчили довіряти своєму організму та його автоматично регульованому функціонуванню. Пацієнтці призначили терапію з дерефлексією. Хвора повинна була себе переконувати: «Я не буду зосереджувати увагу на процесі ковтання, тому що я можу не ковтати, насправді це не я ковтаю, а ковтає мій організм». Таким чином її організм здійснював цей процес несвідомо і неконтрольовано з її боку.

Інший кейс використання дерефлексії стосувався дев’ятнадцятирічного Герхардта Б., який із шести років мав вади мовлення через удар блискавки неподалік нього. Він проходив п’ятимісячний курс психоаналізу і чотири місяці відвідував заняття з дихання та виправлення мовлення. Однак найбільшого прогресу вдалося досягнути після спроб пояснити, що йому слід позбутися амбіцій стати добрим промовцем, що він зможе покращити своє мовлення, якщо не намагатиметься стати оратором. Адже у такому випадку він звертатиме менше уваги на «як», і більше стане зосереджуватися на «що» саме говорити.

Франкл дійшов до висновку, що дерефлексія може бути ефективною лише в тому разі, якщо пацієнт спрямує свою свідомість на позитив. Він повинен думати про свої нагальні потреби, про сім’ю, а не про проблеми. Іншими словами, він має зрозуміти сенс свого життя. Занепокоєння собою чи то із жалю, чи то із презирства не розірве замкнуте коло хвороби. Ключем до здоров’я є самореалізація.

Цю думку підтверджував Гордон Оллпорт, який колись сказав:

«Коли фокус прагнень зміщується з конфлікту на безкорисливі цілі, життя покращується, навіть якщо невроз і не зникає цілковито».

Сократівський діалог

Сократівський діалог — це розмовний метод опитування, який часто використовується логотерапевтами. Його ціль допомогти особистості знайти сенс свого життя через розмову. Вважається, що цей процес допомагає людині усвідомити власні відповіді, які часто лежать на поверхні і просто чекають, щоб їх відкрили. Пол Велтер у своїй книзі “Counseling and the Search for Meaning” писав наступне з приводу сократівського діалогу.

“Потрібно ставити сократівські питання, які розширюють мислення клієнта. Це вимагає уважного слухання, щоб знайти периметр думок клієнта”

Пол Велтер “Counseling and the Search for Meaning”, сторінка 69

Якогось точного переліку сократівських запитань не існує, адже що саме питати кожен психотерапевт вирішує самостійно. Однак, якщо увімкнути уяву, то ось декілька прикладів сократівських запитань під час логотерапії:

• Що викликає у вас відчуття безглуздості?
• Чи можете ви визначити цінності або переконання, які є важливими для вас навіть у важкі часи?
• Чи був у вашому минулому досвід, коли ви відчували сильне відчуття мети або самореалізації? Що відбувалося в цей час?
• Які конкретні аспекти цього досвіду сприяли вашому відчуттю мети та самореалізації?

На закінчення варто додати, що використання сократівського діалогу не передбачає розмову між клієнтом та терапевтом нонстоп. Адже іноді мовчання є більш цілющим. Воно часто настає тоді, коли клієнти замислюються над глибинним значенням слів психотерапевта.

Дослідження та емпіричні результати логотерапії

Загалом до логотерапії немає сумнівів щодо її можливостей та ефективності. Адже було проведено чимало теоретичних і емпіричних досліджень. Для прикладу, у 2016 році Майклом Тіром і Олександром Баттьяні була проведена систематична оцінка доказів щодо логотерапії. Якщо пройтися по ключовим висновкам, то вони помітили наступне:

• У пацієнтів з розладами спостерігається тенденція до зниження сенсу життя.
• Є пряма кореляців між пошуком знаходження сенсу життя, його наявністю і задоволеністю життям.
• Підтверджена ефективність логотерапії з депресивними дітьми та підлітками раннього віку, що мають онкологічні захворювання.
• Помічена кореляція між наявністю сенсу та суїцидальними думками в осіб, які страждають на рак.
• Доказана ефективність логотерапії для зменшення професійного вигорання.

Однак ми пропонуємо не зупинятися лише на цих даних. Гляньмо, як себе показує логотерапія при ПТСР, депресії та тривожних розладах.

ПТСР і гострий стрес

Однією з найефективніших особливостей логотерапії є її здатність розширювати можливості людей, дозволяючи їм звільнитися від симптомів і підвищити їхню здатність до проактивної поведінки. Оскільки логотерапія була заснована на стражданнях, вона є природною терапією для лікування травматичного досвіду та гострого стресу. Глен Ширальді у своїй книзі “The Post-traumatic Stress Disorder Sourcebook” вказував на те, що логотерапевтичний підхід Франкла призводив до значного зменшення симптомів стресу, тривоги і депресії у клієнтів з ПТСР.

Окрім цього доктор медичних наук Стів Саутвік разом зі своїми колегами описували три випадки застосування логотерапії для лікування хронічного ПТСР у ветеранів бойових дій. За допомогою таких методів, як сократівський діалог, тематичні дискусії з використанням цитат, групова терапія, логотерапія допомогла цим пацієнтам знайти нову мету і сенс, незважаючи на їхню травму. Наприклад, один ветеран знайшов сенс життя, започаткувавши стипендію на честь свого загиблого друга у В’єтнамі. Інший знайшов сенс у допомозі травмованим камбоджійським біженцям. Автори стверджують, що логотерапія допомогла пацієнтам прийняти свої симптоми та жити більш повноцінним життям.

Тривога і депресія

Психологи дійшли до висновку, що логотерапія має позитивні результати щодо лікування депресії та тривоги. Цей умовивід був підкріплений чималою кількістю досліджень та експериментів. Одним з таких виявилася робота Соетрісно та його колег, де вони досліджували депресію та стрес жінок серед хворих на рак шийки матки. Дослідники вимірювали рівень кортизолу (гормону стресу) та рівень депресії за опитувальником Бека (BDI) у двох групах з 15 пацієнтів. Одна група проходила логотерапію протягом шести тижнів (45-хвилинні сеанси один раз на тиждень), а контрольна група проходила стандартне лікування раку. Через шість тижнів настав час дивитися на результати та науковці помітили зниження показників депресії та рівня кортизолу в основній групі, тоді як у контрольній групі не відбулося жодних змін.

Чому так відбувається?

Багатьох онкохворих об’єднує одна річ — руйнування картини майбутнього, особливо, коли вони чують, що діагноз складний і важковиліковний. У цю мить всі плани йдуть шкереберть, адже є шанс, що багато речей так і не будуть виконані через хворобу. Сенс життя втрачається і людину охоплює депресія, апатія та інші негативні почуття. І єдиний спосіб подолати це — знову віднайти причину заради чого нам жити.

Критика логотерапії

Ролло Мей, засновник екзистенційного аналізу в США, був одним з найбільш яскравих критиків Франкла. У своїй книзі 1961 року “Екзистенціальна психологія” Мей писав, що логотерапія балансує на межі з авторитаризмом.

Критики вважають, що логотерапевт ризикує, в світлі своєї людяності, проектувати власні цінності і цілі на пацієнта. Якщо це твердження відповідає дійсності, то воно є проблематичним і слугує більш ніж вагомою причиною для відмови від логотерапії. Однак Франкл знав про ці звинувачення і заперечував, що логотерапія авторитарна, посилаючись на інші форми психотерапії. Він зазначав, що логотерапія, як і інші терапевтичні школи, не намагається дати пацієнтові те, що є основою підходу, а саме: теорії Фройда не пропонують пацієнтам партнерів для сексу, а теорії Адлера не дають пацієнтам владних позицій.

Франкл стверджував, що логотерапія — це не просто техніка, але й підхід, спрямований як на аналіз, так і на лікування особистості. Логотерапія слугує радше керівним принципом, що підкреслює терапію, так що в певному сенсі всі терапевтичні техніки можуть слугувати цілям логотерапевта. Логотерапевт не має права навіювати клієнту свє бачення сенсу життя. Його завдання усунути перешкоди, які не дозволяють себе пізнати та визначитися заради чого взагалі жити. Логотерапевт не повинен розглядатися як хтось, хто стоїть над пацієнтом і дає екзистенційні відповіді, а скоріше як той, хто знаходиться поруч з клієнтом.

Завершальне слово

Віктор Франкл приніс в цей світ форму терапії, яка дозволила нам знаходити сенс життя навіть у стражданнях. Логотерапія дає людям можливість взяти на себе відповідальність за створення власної унікальної життєвої мети. Її методи спрямовані на усунення перешкод на цьому шляху. У часто хаотичному світі, сповненому страждань, логотерапія дає надію тим, хто шукає екзистенційні відповіді. У всякому разі Віктору Франклу вдалося доказати, що людський дух може вистояти будь-що і впевнено процвітати, якщо йому дають можливість слідувати туди, куди він знає і хоче.

Пройшло чимало років з появи логотерапії, однак вона вистояла випробування часу і нападки критиків. Більше того, цей підхід досі вдосконалюється і розширюється, але на сьогодні цим уже більше займається Альфрід Ленгле та Міжнародна асоціація логотерапії та екзистенціального аналізу.

Використані джерела

• Frankl, V. E. (1963). Man’s search for meaning: An introduction to logotherapy. New York: Pocket Books.
• Frankl, V. E. (1967). Psychotherapy and existentialism: Selected papers on logotherapy. New York: Washington Square Press/Pocket Books
• Frankl, V. E. (1969). The will to meaning: Foundations and applications of logotherapy. New York and Cleveland: The World Publishing Co.
• Frankl, V. E. (1986). The doctor and the soul: From psychotherapy to logotherapy (Revised and expanded). New York: Vintage Books.
• Bulka, R.P. (1978). Is logotherapy authoritarian? Journal of Humanistic Psychology, 18(4), 45-54.
• Logotherapy as an Adjunctive Treatment for Chronic Combat-related PTSD: A Meaning-based Intervention
• Logotherapy and Existential Analysis, 2016, Volume 1 ISBN : 978-3-319-29423-0, Michael Thir, Alexander Batthyány
• Welter, P. (1987). Counseling and the search for meaning. Waco, TX: Word Books.