У наш час, коли життя видається таким швидкоплинним і хаотичним, люди все частіше відчувають розгубленість та екзистенційну порожнечу. Ми можемо мати комфорт, розваги і навіть успіх, але глибоко всередині продовжуємо задаватися питанням: а навіщо все це? Який сенс мого життя? Чи можливо жити по-справжньому щасливо і автентично?
Саме ці питання сенсу та особистої свободи й знаходяться в центрі екзистенційної філософії та психотерапії. Екзистенційна терапія намагається допомогти людині зіткнутися з найважливішими екзистенційними проблемами, такими як смертність, ізоляція, свобода та безглуздя світу. Вона прагне дати нам мужність, щоб прожити життя автентично і знайти глибинний сенс попри всі випробування.
У цій статті ми розглянемо історію виникнення екзистенційної терапії, її ключові принципи та порівняємо з гуманістичним підходом. Також обговоримо, з якими проблемами психічного здоров’я вона може допомогти. Сподіваюся, ця інформація допоможе краще зрозуміти цю цікаву течію в психології.
Зміст контенту:
Що таке екзистенційна терапія?
Екзистенціальна терапія — це вид психотерапії, що ґрунтується на проблемах екзистенціальної філософії, таких як пошук людиною сенсу та цінності. Ця терапія зосереджена насамперед на тому, щоб допомогти людям визначити та зрозуміти сенс і мету свого життя. Вона також допомагає людям навчитися робити життєвий вибір, який веде до подолання страху перед невідомим, мінімізації тривоги, максимізації сенсу свого існування та посилення своєї автентичності.
Історія появи екзистенційної психотерапії
Філософський етап становлення екзистенційної психотерапії

Якщо у нас є ціль знайти корені зародження екзистенційної терапії, то знаходяться вони у філософії 1800-х років, і, що більш важливо, у філософах, чиї роботи стосувалися людського буття. Сьорен К’єркегор та Фрідріх Ніцше — це два титани в філософії, які найчастіше асоціюються з екзистенціальною терапією. Хоч вони розходилися у своїх ідеях, але обидва дуже хотіли зрозуміти, як все працює в реальному світі та що люди відчувають у зв’язку з цим.
К’єркегор вважав, що внутрішня мудрість — це єдине, що може вирішити почуття незадоволеності, і що більшості людей просто не вистачає мужності шукати пристрасть всередині себе. Ніцше додав до екзистенціальної філософії поняття особистої відповідальності, свободи, вибору та свободи волі. Він припустив, що “Бог помер”, а тому люди повинні самі визначати мораль і діяти за власною волею поза релігійними настановами.

Минає одне століття (настає ХХ ст., якщо бути точнішим) та екзистенціальна течія отримує ще більш стрімкий розвиток завдяки філософу — Жану-Полю Сартру, який вивчав як люди можуть використовувати екзистенційні ідеї, щоб допомогти їм почуватися краще і бути більш психічно здоровими. Сартр вважається одним із засновників екзистенціалізму, який розробив теорії, пов’язані з такими поняттями, як емоції та уява.
“Людина приречена бути вільною”
Жан-Поль Сартр, 1943 рік
Сартр цією фразою хотів сказати, що на відміну від тварин, люди знають, що колись помруть — а це означає, що кожної миті ми можемо і повинні вибирати, як діяти та ким бути.
У гру вступають психотерапевти

Коли настали післявоєнні роки, то екзистенціальна філософія перетворилася на методологію і терапевти в різних куточках світу почали використовувати її принципи у своїй практиці. Віктор Франкл був одним з цих психотерапевтів, коли звільнився з німецького концтабору у 1945 році. Він активно публікувався та читав лекції у понад 200 університетах на кількох континентах. Через рік Франклу вдалося написавти книгу “Людина в пошуках справжнього сенсу” і винайти логотерапію як метод знаходження сенсу. Ролло Мей привіз цю європейську перспективу в Америку в 1950-х роках, надавши їй більш оптимістичного забарвлення, зосередивши увагу на безмежності людського потенціалу, і назвав її “екзистенційно-гуманістичним” підходом.
Наступною вагомою фігурою для екзистенціальної терапії став Ірвін Ялом. У 1980 році Ялом спирався на роботи Мей і теоретично обґрунтував, що чотири основні проблеми заважають людям досягти реалізації: смерть, ізоляція, безглуздість життя і свобода — які стали основою цього напряму.
Сьогодні існує кілька різних напрямків екзистенціальної терапії, але всі вони допомагають клієнтам зустрітися з екзистенційними викликами віч-на-віч, щоб вони могли рухатися до більш “автентичного” і вільного життя.
Екзистенційні питання: шлях до глибинного розуміння
Екзистенційна психологія, на відміну від традиційної позитивної психології, фокусується не лише на щасті та задоволеності життям. Вона ставить глибокі, іноді незручні питання про сенс існування, які хвилюють кожну людину. Адже справжнє щастя неможливе без розуміння себе та свого місця у світі. Ось деякі з таких екзистенційних питань:
- Хто я? Ким я є? Хто я, коли від мене відібрати все, і я залишуся насамоті? Чи є в мені щось унікальне і особливе?
- Як мені бути щасливим? Чому я нудьгую? Чому я настільки незадоволений життям? Що таке гарне життя? Чому щастя таке невловиме? Чи це все, на що здатне життя?
- Що мені робити зі своїм життям? Як мені жити? Як прожити так, щоб моє життя щось значило? Яке моє покликання? Чому я маю присвятити решту свого життя?
- Як мені робити правильний вибір? Звідки знати, що я ухвалюю правильне рішення щодо кар’єри чи стосунків? Як відрізнити добро від зла? Як можу знати, що чиню відповідально в складних ситуаціях з протирічними моральними вимогами?
- Куди я належу? Чому я почуваюся настільки самотнім у цьому світі? Де мій дім? Як розвинути глибокі й значущі взаємостосунки? Де знайти прийняття?
- Навіщо чогось прагнути, якщо життя таке коротке? Навіщо боротися за виживання, коли життя минуще і крихке? Який сенс будувати щось, щоб потім бачити як воно поглинається смертю?
Досить похмурі та навіть трохи болючі питання, чи не так? Утім вони пов’язані з нашим прагненням зрозуміти сенс життя. Екзистенційна психологія, на відміну від інших підходів, закликає ставити складні запитання та шукати неочевидні відповіді. Вона відкрита до ідей, мудрості та досліджень усіх аспектів людського існування з усіх джерел, незалежно від парадигми, і тому має багатий дослідницький потенціал для пізнання людини.
Ключові принципи екзистенційної терапії

Екзистенціальна психотерапія ґрунтується на ідеї, що усі ми переживаємо психологічний конфлікт через взаємодію з певними умовами, притаманними людському існуванню, які називаються даностями. Екзистенціалісти виділяють щонайменше чотири основні екзистенційні даності:
- Свобода і пов’язана з нею відповідальність.
- Смерть.
- Ізоляція.
- Безглуздість/беззмістовність.
Свобода і відповідальність за неї
Свобода створює для людей проблему та внутрішні конфлікти. З одного боку, надмірна свобода може приголомшувати. З іншого боку, її недостатність може призвести до відчаю та фаталізму. Однак, на думку Віктора Франкла, навіть у нацистських концтаборах, найбільш обмеженій та гнобленій системі, людина все одно могла зберегти свободу світогляду, зайнявши героїчну та непокірну позицію. Ідея свободи полягає у тому, що кожен з нас вільний у виборі свого шляху. Це залишає нам достатньо простору для того, щоб взяти на себе відповідальність за свої дії, життя і будь-яку бездіяльність.
Як ми вже писали раніше, свобода передбачає відповідальність, адже ми несемо відповідальність за наслідки виборів, зроблених нами за власним рішенням. Еріх Фромм писав, що страх відповідальності штовхає нас тікати від свободи, у той час як заперечення відповідальності мотивує зловживати свободою. Якщо особистість звикла звинувачувати інших у своїх проблемах, терапевт, який використовує цей підхід, допоможе поглянути їй на себе з іншого боку. Він дозволить усвідомити, як її дії призвели до ситуації, в якій вона опинилася, і як вона дозволяєте іншим приймати рішення за неї.
У західному світі надмірно наголошують на свободі, але недостатньо на відповідальності. Франкл неодноразово попереджав, що свобода без відповідальності веде до хаосу та анархії. Він вказував, що конформізм, фаталізм та колективізм можуть спокушати нас уникнути особистої відповідальності. Сліпа відданість будь-якій організації чи ідеології вимагає від нас призупинити критичне мислення та підірвати аутентичність.
Смерть
Усі ми колись помремо — наші близькі, наші сусіди та власне ми самі. Це факт, який би було безглуздо заперечувати, вірно? Утім важливим моментом у цьому питанні є те, наскільки ми усвідомлюємо неминучість смерті. Адже це усвідомлення викликає у нас відчуття глибокої тривоги, яка мотивує прагнути отримати від життя усе, що захочемо. Однак, якщо ми почнемо забувати, що одного дня життя скінчиться, то ми можемо припинити приймати рішення, які насправді можуть захистити або навіть збагатити наше життя. Утім тут є й інша сторона медалі, люди, які надмірно зациклені на факті смерті, можуть бути доведені до стану неврозу або психозу.
Ключовим моментом, згідно з екзистенціальною психотерапією, є дотримання балансу між усвідомленням смерті та її непереборною силою. Люди, які таким чином підтримують здоровий баланс, мотивовані приймати рішення, які можуть позитивно вплинути на їхнє життя, а також на життя їхніх близьких. Хоч ці люди можуть не знати, чим насправді обернуться їхні рішення, вони усвідомлюють необхідність діяти, поки ще можуть. По суті, реальність смерті спонукає нас максимально використовувати можливості та цінувати те, що ми маємо.
Самотність
Ми всі народилися в цей світ самотніми і покинемо його самотніми. Зв’язки з іншими людьми у кращому випадку є тимчасовими, адже люди змінюються і покидають нас через розлучення або смерть. Чи значить це, що їх тоді взагалі не потрібно будувати? Ні, адже це проти нашої природи, адже людина соціальна істота.
Суспільство і приналежність до нього є потужною протиотрутою тривозі, викликаною ізоляцією. У людській натурі є глибинне прагнення належати до місця, яке можна назвати домівкою — безпечного і підтримувального місця, де нас приймають як значимого члена. Таким місцем може бути родина, церква, організація чи район, в якому ми живемо. Там ми вчимося піклуватися одне про одного та виявляти поблажливість; там ми вчимося жити і працювати разом, ставлячи інтереси групи вище егоїстичних бажань. Екзистенційна психологія приймає тривогу самотності як даність, але каже, що саме через самотність ми шукаємо своє місце у суспільстві та інтимність як основні джерела сенсу життя.
Безглуздість життя
Навіть якщо ви читаєте цю статтю ще підлітком, гадаю є великий шанс, що ви могли би відповісти над яким питанням століттями б’ються філософи, теологи, психологи і прості люди за столом на кухні після декількох крапель алкоголю. Відповівши, що річ йде про питання сенсу життя, ви будете абсолютно правильні. І це не дивно, адже усі ми коли небудь замислюємося над цим. Це може бути спричинене особистою зустріччю зі смертю, раптовою зміною долі, трагічною подією, розчаруванням у відсутності успіху або просто почуттям нудьги.
Оскільки ми проходимо це життя лише один раз, у нас є причини задуматися, як найкраще прожити його. Найгірший страх – це не смерть, а усвідомлення того, що ми по-справжньому не жили, коли настане час померти. Усі ми прагнемо повноцінно жити, зробити щось значуще і залишити свій слід, щоб не довелося шкодувати на смертному одрі, що ми змарнували своє дорогоцінне життя. Тому ми боїмося безглуздого життя так само, як жахає смерть.
Беззмістовність може бути найбільш поширеною екзистенційною тривогою, яка негативно впливає на кожен аспект нашого життя. Пол Тілліх вважає, що тривога безглуздості пов’язана з втратою вищого сенсу, що призводить до сумнівів у сенсі власного існування та всього, що ми робимо. Франкл наголошував, що екзистенційна порожнеча чи беззмістовність є причиною багатьох психічних і суспільних проблем, включаючи алкогольні та наркотичні залежності. Однак чітке усвідомлення сенсу та мети є ключем до позитивного психічного здоров’я.
Тому одним з основних завдань екзистенційної психології є зосередженість на пошуку сенсу і мети. Франкл визначив три цінності осмисленого життя:
- Творча цінність – коли ми реалізуємо себе через творчість і віддаємо щось світові.
- Досвідна цінність – коли ми отримуємо щось цінне від світу, наприклад, любов.
- Смислові цінності – коли ми позитивно ставимося до випробувань і негативних обставин, які не можемо змінити.
Ці три способи допомагають надати сенс усьому досвіду нашого життя.
Що тоді у підсумку?
Як і смерть, загроза ізоляції, усвідомлення безглуздості життя та велика відповідальність за прийняття рішень, що змінюють життя, можуть бути джерелом гострої екзистенційної тривоги. Згідно з теоріями екзистенціальної терапії, спосіб, у який людина опрацьовує ці внутрішні конфлікти, і рішення, які вона приймає в результаті, зрештою визначатимуть її теперішнє і майбутнє.
Екзистенціальна терапія проти гуманістичної
Порівняти ці два підходи досить цікаво, оскільки обидва в основному намагаються зрозуміти досвід людей та зосереджуються на розширенні прав і можливостей клієнта, а не просто на лікуванні симптомів, як це робить психоаналіз або когнітивно-поведінкова терапія. Психологічні проблеми (в тому числі розлади, пов’язані зі зловживанням алкоголю чи наркотиків) розглядаються як результат пригнічення здатності робити осмислений і самостійний вибір щодо того, як жити. Тому мета обох підходів — допомогти людям стати більш самоусвідомленими та краще зрозуміти себе.
Гуманістичний та екзистенційний підходи поділяють віру в те, що люди мають здатність до самоусвідомлення та вибору. Однак ці дві школи прийшли до цього переконання через різні теорії. Тому відмінності між ними все-таки є.
Гуманістична терапія бачить людей в основному добрими, здатними мати здорові стосунки та робити вибори, які позитивно позначаться як для них, так і для інших. Терапевт намагається звільнити клієнта від негативних переконань і установок, щоб вони могли реалізувати свій повний потенціал. Вона зосереджується на зростанні, а не на виправленні розладів чи копанні у минулому. Для гуманістичного терапевта джерелом проблем є те, що людина не є сама собою.
Екзистенціаліст, з іншого боку, більше зацікавлений у тому, щоб допомогти клієнту знайти філософський сенс перед обличчям тривоги, вирішивши мислити та діяти самостійно і відповідально. Окрім цього екзистенційна терапія визнає, що життя передбачає страждання. Вона розглядає тривогу як результат таких речей, як самотність, ізоляція та неминучість смерті. Терапевт допомагає людям знайти сенс серед невизначеності. Кожна людина несе відповідальність за те, щоб знайти сенс у житті. Для екзистенціального терапевта життя — це набагато більше протистояння негативним внутрішнім силам, ніж для гуманістичного терапевта.
Ці види терапії можуть бути дуже корисними для лікування залежностей, оскільки вони швидко будують довіру, підвищують самосвідомість та розширюють права і можливості клієнта взяти на себе відповідальність за своє одужання. Екзистенційна та гуманістична терапії розв’язують основні проблеми, такі як відсутність сенсу, страх і порожнеча. Це може мотивувати людей шукати здорові альтернативи наркотикам, алкоголю, порно та іншим формам залежностей.
Які є недоліки у екзистенційної терапії?
Хоча екзистенційна терапія має багато переваг, у неї, як і в будь-якого підходу, є певні обмеження, які варто розглянути.
По-перше, деякі критики вважають, що екзистенційна терапія може бути занадто «інтелектуальною» і складною для розуміння пересічними людьми. Ті, хто шукає більш прямого і часово обмеженого підходу, можуть отримати більше користі від когнітивно-поведінкової терапії.
По-друге, є думка, що екзистенційна терапія за своєю суттю є атеїстичною, що може відштовхувати віруючих людей. Це може бути пов’язано з атеїстичними поглядами деяких теоретиків-екзистенціалістів. Також цей підхід закликає ставити глибокі питання про сенс життя, які для віруючих можуть входити у конфлікт з релігійними переконаннями. Проте прибічники цієї терапії стверджують, що релігія також може відігравати роль у пошуку відповідей.
Звісно, кожен підхід має свої обмеження. Проте в цілому екзистенційна терапія може бути дуже дієвою для широкого кола людей, які шукають глибокого особистісного зростання.
З чим екзистенційна терапія може допомогти?

Екзистенційна терапія може допомогти людям, які стикаються з широким спектром проблем психічного здоров’я. Цей вид терапії особливо корисний для тих, хто бореться з питаннями сенсу свого життя. Якщо бути більш точним, то екзистенційна терапія чудово підходить людям, які стикаються з великими життєвими змінами або ситуаціями, які змушують їх замислитися над смертністю та сенсом життя. Це можуть бути речі на кшталт отримання серйозного медичного діагнозу, розлучення, зміни кар’єри або смерті близької людини. Особливість екзистенційної терапії допомагає людям опрацьовувати такого роду глибокі переживання.
Терапія також ефективна для багатьох поширених психічних розладів, таких як:
- Тривожність.
- ПТСР
- Депресія
- Зловживання алкоголем чи наркотиками
Крім того, екзистенційна терапія добре допомагає тим, хто пережив травму від такого досвіду, як військові бої, сексуальне насильство або жорстоке поводження в дитинстві. Вона надає засоби, щоб зрозуміти трагедію і знайти шлях як рухатися далі. Орієнтація на майбутнє допомагає людям долати минулі травми, водночас враховуючи їх тривалий вплив.
Загалом, екзистенційна терапія ідеально підходить будь-кому, хто відкритий до дослідження своїх внутрішніх конфліктів. Однак, вона неефективна для людей з нагальними психіатричними потребами, які потребують медичного втручання. Окрім цього, якщо у клієнта є бажання копатися у своєму минулому, то цей підхід не для нього.
Завершальне слово
Екзистенціальна терапія однозначно варта уваги. Вона є однією з найбільш цікавих напрямів, який досі не втрачає актуальності. Вона ставить складні запитання про сенс життя, смерть, самотність і тому подібне. Через це вона нерідко може здаватися доволі похмурою течією в психологі. Утім, якщо особистість по-справжньому загляне всередину себе і зіткнеться з цими питаннями, то це може бути вельми корисно. Адже це справді важливо знайти для себе відповіді на те, що робити зі своїм життям, стосункам, як жити по-справжньому, а не удавано. Коротше кажучи, знайти сенс, коли усе навколо безглуздо.
Використані джерела
- T. P. Wong, P. (2010, July). What is Existential Positive Psychology?
- Adler, A. (1938). Social interest: A challenge to mankind. J. Linton and R. Vaughan (Trans.). London: Faber and Faber Ltd.
- Buber, M. (1971). I and Thou. New York: Free Press; 1st Touchstone Edition.
- Bugental, J. F. T. (1976). The search for existential identity: Patient-therapist dialogues in humanistic psych
- Frankl, V. (1963). Man’s search for meaning: An introduction to logotherapy. New York: Pocket Books
- Rahgozar S, Giménez-Llort L. Foundations and applications of logotherapy to improve mental health of immigrant populations in the third millennium. Front Psychiatry. 2020;11:451. doi:10.3389/fpsyt.2020.00451
- Kelland MD. Chapter 9.4: Rollo May and Existential Psychology. In: Kelland MD, ed. Personality Theory in a Cultural Context. OpenStax CNX; November 4, 2015.