Перше моє знайомство з психологією відбулося із прочитання книги Альфреда Адлера “Зрозуміти природу людини”. Саме у цій книзі я вперше почув про комплекс неповноцінності, який також відомий, як комплекс меншовартості. Це відкриття мене надзвичайно захопило, оскільки дало відповіді на певні моменти у дитячому віці, а також подало подальший поштовх до вивчення психології.
Теорія про комплекс неповноцінності не впала на Адлера просто з неба. Ключ до її появи насправді лежить у його біографії, а якщо точніше, то слабкому здоров’ї у дитячому віці. Він бачив як інші діти бігають і граються на подвір’ї, коли сам проводив час вдома із якоюсь хворобою. Через це його не рідко пробирали думки в стилі “Я не такий чудовий, як інші. Я ніколи не стану таким, як вони”.
З боку такі думки звучать доволі безглуздо. Те, що він не був фізично сильним у дитинстві, не означає, що він нічого не вартий, і це також не означає, що Адлер виріс би слабким дорослим. Але так думав він, і Альфред вірив, що так мислять інші.
Зміст контенту:

Що таке комплекс неповноцінності
Комплекс неповноцінності — це стійке відчуття власної невідповідності стандартам, нормам, яке часто призводить до переконання, що людина є в чомусь неповноцінною або гіршою за інших. На відміну від нормального почуття неповноцінності, яке може діяти як стимул до досягнень, комплекс неповноцінності — це запущений стан зневіри, що часто призводить до відступу від труднощів.
Адлер вважав, що внаслідок комплексу неповноцінності ми всі прагнемо довести, що ми вищі за інших. Це керує нашою поведінкою, думками та почуттями більше, ніж будь-що інше, і, в свою чергу, формує нашу особистість і те, ким ми є.
Згідно з Адлером, почуття неповноцінності може бути спричинене наступними факторами:
- Вихованням у дитинстві — постійне несприятливе порівняння з братом чи сестрою.
- Фізичними та розумовими обмеженнями — особистість слабко розвинена фізично або інтелектуально.
- Переживанням низького соціального статусу — несприятливе ставлення з боку однолітків.
Чим сильніше почуття неповноцінності, тим вища мета для особистої влади
Альфред Адлер
Комплекс неповноцінності може спонукати людину до надмірної компенсації різними способами. Наприклад, людина, яка відчуває себе неповноцінною через те, що вона нижча за середній зріст (також відомий як комплекс Наполеона) може надмірно перейматися тим, як вона виглядає в очах інших. Якщо говорити про компенсацію малого зросту, то людина може прийняти для себе декілька стратегій:
- Носити спеціальне взуття, щоб здаватися вищими.
- Оточувати себе людьми, які ще нижчі за неї.
- Досягти неймовірних висот, які нівелюють її низький зріст.
- Стати антисоціальною та агресивною людиною.
Ці 4 варіанти, які ми навели, всього лиш приклади. Не обов’язково, що людина з низьким ростом саме так вчинить. Головне зрозуміти, що якщо особистість аби вирішити цей комплекс доходить до крайнощів і вважає, що всі інші бачать її тільки з погляду цієї неповноцінності, то це переростає у невроз.
Кожна людина (…) має почуття меншовартості. Але почуття неповноцінності — це не хвороба, а радше стимулятор здорових, нормальних прагнень і розвитку. Патологічним станом воно стає лише тоді, коли почуття неповноцінності переповнює людину і, замість того, щоб стимулювати її до корисної діяльності, робить її пригніченою і нездатною до розвитку.
Альфред Адлер, “Наука Жити”
Утім варто зазначити, що це “не веселе” почуття може перерости не лише у невроз, а у новий комплекс — комплекс переваги. Якщо коротко, то це означає, що особистість переконана у своїй вищості за інших людей. Щоправда, комплекс переваги не є ознакою відсутності комплексу неповноцінності.Для них комплекс неповноцінності настільки загрозливий, що людина відчуває потребу самоствердитися, щоб заспокоїти себе.

Зародження комплексу неповноцінності у дитячому віці
Адлер вважав, що почуття неповноцінності зазвичай зароджується в дитинстві. Почуття меншовартості у дітей може розвиватися на основі реальних недоліків, або через неправильні уявлення про своє тіло, соціальні чи фізичні стосунки з оточенням.
Адлер вважав, що чим більше дитина відчуває себе невпевнено, страждає від фізичних чи психічних проблем або відчуває, що нею нехтують, тим сильніше вона буде триматися за вигадану мету бути кращою, ставити її вище і прагнути до неї більш наполегливо.
У певний момент це прагнення до влади та домінування над іншими може настільки посилитися, що здатне стати патологічним.
Концепція неповноцінності як мотиваційної сили для дітей не є унікальною для Адлера. Один з його учнів, Ентоні Брук, застерігав від того, щоб просто навішувати на дітей ярлики агресивних чи антисоціальних, оскільки це не враховує глибинні причини їхньої поведінки. Він вважав, що справжніми рушійними силами агресії та антисоціальності є потреба дитини у значущості та почуття неповноцінності, яке боляче ранить дітей і робить їх агресивними.
Щоправда, з іншого боку, він вважав, що почуття неповноцінності може бути дуже корисним у вихованні. Це особливо важливо з погляду вчителя, оскільки інтерес дітей до навчання випливає з їхнього почуття неповноцінності, за умови, що воно залишається в допустимих межах. Він вказав на дві суттєві причини, які підривають інтерес дитини до навчання:
- Надмірне почуття неповноцінності, яке призводить до відчаю і відчуття безнадійності в досягненні майстерності.
- Розвиток прагнення вже не до безпеки та рівності, а до влади та вищості.
Ерік Еріксон описав четверту стадію психосоціального розвитку як боротьбу між почуттям неповноцінності та почуттям компетентності. На цьому етапі дітям важливо отримувати задоволення від продуктивної діяльності та відчувати себе успішними. У школі перед ними стоїть завдання засвоювати академічні навички, формувати дружбу та розвивати фізичні здібності за допомогою ігор і спорту. Труднощі в будь-якій з цих сфер можуть призвести до відчуття невдачі та неповноцінності. Однак за підтримки дорослих діти можуть розвинути почуття компетентності.
Без цієї підтримки почуття ме може посилюватися, змушуючи дитину замикатися в собі та стикатися з подальшими невдачами.
Як стилі виховання впливають на розвиток почуття неповноцінності
Теорія Адлера стверджує, що батьки займають надзвичайно важливу роль для дитини. Стиль виховання, який вони застосовуватимуть, матиме одне з вирішальних значень на те, як проходитиме почуття власної неповноцінності.
Згідно з Адлером, є два основних проблемних стилів виховання, які впливають на формування особистості дитини:
- Розпещеність. Батьки, які балують дітей, приділяють їм всю увагу і дають все, що вони бажають. Вони запевняють дитину в тому, що вона важлива, не вимагаючи від неї жодних зусиль. Все заохочення, увага і ресурси віддаються цій дитині. Таким чином, комплекс неповноцінності дитини значно посилюється. Всі свої успіхи вона приписує зовнішнім механізмам підтримки та ресурсам. Тому дитина не впевнена у власних силах розв’язувати проблеми чи досягати поставлених цілей.
- Недбалість. Недбалі батьки взагалі не приділяють дитині ніякої уваги. Вони очікують, що їхні діти будуть робити все самостійно. Ідея недбалого батьківства полягає в тому, що діти навчаться бути незалежними. Комплекс неповноцінності загострюється по-іншому. Мало того, що дитина все ще відчуває себе неповноцінною, вона ще й відчуває страх і недовіру до батьків та інших людей.
Адлер вважав, що найкращий стиль виховання — це баланс між балуванням і нехтуванням. Дітям слід надавати можливості та захист у деяких випадках. Однак не слід захищати їх від усього. Треба дозволяти їм робити помилки та час від часу набивати власні синці.

Комплекс меншовартості у культурі
Існує припущення, що комплекс меншовартості може впливати на цілі культури, призводячи до явища, яке називається «культурна криза». Це відбувається, коли люди певної нації відчувають збентеження або сором, вважаючи, що їхня культура є нижчою за інші. Хоч цей термін як соціологічна теорія є дискусійним, він широко використовується, особливо в Австралії, Шотландії та інших країнах, що мають історичні зв’язки з Англією.
Адлер вважав, що прагнення груп уникнути або компенсувати своє глибоке почуття неповноцінності сприяє національним конфліктам, класовій боротьбі та навіть війні. Він приписував це почуття окремим особам, які прагнуть війни як способу усунення уявної загрози їхній безпеці, а також великим групам, які сприймають війну як розв’язання проблеми.
Ідея «націоналізму» або національної гордості іноді розглядається як спосіб для країн або культур протистояти почуттю неповноцінності. Наприклад, у XX столітті підйом фашизму в Європі можна частково пояснити колективним почуттям неповноцінності та образи після Першої світової війни, особливо в Німеччині. Версальський мирний договір залишив у Німеччині відчуття приниження, що, своєю чергою, розпалило націоналістичний запал і, зрештою, сприяло Другій світовій війні.
Теза Адлера про те, що колективна меншовартість є рушієм класової боротьби, знаходить своє відображення в марксистській теорії, де почуття гноблення та нерівності підживлюють конфлікт між соціальними класами. Наприклад, під час російської революції 1917 року нижчі класи повстали проти аристократії. На це їх спонукало почуттям експлуатації, неповноцінності та бажанням заявити про власну значущість.
Завершальне слово
Комплекс неповноцінності – це не лише зневіра у наших силах, можливостях. Це також можливість для особистісного розвитку. Усвідомлюючи свої слабкі сторони, ми можемо використовувати їх як джерело мотивації для досягнень. Проте, найважливіше – не дати цим відчуттям перерости у патологію, яка стримує зростання. Замість того, щоб дозволяти своїм страхам обмежувати нас, ми можемо навчитися приймати себе такими, якими ми є, і використовувати це як поштовх до справжнього самовираження та самореалізації
Використані джерела
- Adler, Alfred (2013). The Science of Living. Routledge. pp. 96–97.
- Adler, A. (1930). The education of children
- Adler, A. (2013b). Understanding Human Nature (Psychology Revivals). Routledge.
- Inferiority Complex. American Psychological Association Dictionary of Psychology.