Гуманістична психологія: Третя Сила в Психології

Гуманістична психологія виявилася не менш революційним напрямом для нашого світу. Вона запропонувала кардинально інші погляди на людину і методи роботи з нею, що зробило її новою альтернативою психоаналітичному підходу. Якщо коротко, то гуманістична психологія — це погляд на людину як на цілісність, який наголошує на таких поняттях, як свобода волі та самоактуалізація. Замість того, щоб зосереджуватися на дисфункціях і патологіях, гуманістична психологія прагне допомогти людям реалізувати свій потенціал і максимізувати свій добробут.

Утім, якщо вам хочеться дізнатися більше, то гайда читати далі.

Історія Гуманістичної психології

Раннє зародження

Ця точка зору не часто зустрічається, але джерела зародження гуманістичної психології можна простежити ще в епоху Відродження, коли сформувалася філософія гуманізму. Цей погляд має право на існування, оскільки основне переконання цієї філософії полягає в тому, що кожна людина має цінність і право на самореалізацію за допомогою розуму та раціонального мислення.

Рух раннього гуманізму розпочався в Європі у XIV-XV столітті як протест проти замкнутих релігійних догм церковних вчених і філософів. Утім сучасна гуманістична психологія виникла приблизно в середині 1950-х років, але не цей раз боротьба відбувалася не з теологами і церковниками, а психоаналітиками та біхевіористами.

Еволюція гуманістичної психології

Як ви вже певно зрозуміли, на початку ХХ-го століття панували 2 психологічні течії: біхевіоризм і психоаналіз. Якщо коротко, то біхевіористи дивилися на людей, як на досить примітивні організми, що діють за принципом — «Стимул породжує реакцію». Тобто поведінка наша рефлексивна і діємо ми під впливом певних заохочень або покарань. Психоаналітики теж не мали надто позитивних поглядів. Школа психоаналізу прагнула зрозуміти несвідомі мотивації та внутрішні інстинкти, які впливають на поведінку. Цю ідею виклав Фройд, який вважав, що люди є створіннями інстинктів життя і смерті. У підсумку звучить не надто райдужно, чи не так? Адже одні людську природу зводили до простих умовних реакцій, а інші зосереджувалися на негативі та патології.

Хоч біхевіоризм і психоаналіз сприяли розумінню людської поведінки, але вони не включали цілісного погляду на особистість. Гуманістична психологія виникла в середині 1950-х років і доповнила біхевіоризм і психоаналіз своєю увагою до людини як цілісної особистості.

На ранній розвиток гуманістичної психології значний вплив мали роботи кількох ключових теоретиків, особливо Абрахама Маслоу та Карла Роджерса. Серед інших видатних гуманістичних мислителів були Ролло Мей та Еріх Фромм.

Як Маслоу та Роджерс створювали гуманістичну психологію

Замість зосередження на патології Карл Роджерс був зацікавлений у розумінні всього, що допомагає людям рости, змінюватися, вдосконалюватися та процвітати. Він вважав, що психологія — це набагато більше, ніж корекція проблемної поведінки чи лікування психічних захворювань. Вона також має допомагати людям жити якнайкращим життям і досягати якомога більшого щастя.

Роджерс вважав, що всі люди володіють так званою актуалізуючою тенденцією, або вродженою потребою прагнути стати найкращою версією себе. Ця концепція актуалізуючої тенденції надихнула психолога Абрахама Маслоу на створення ієрархії людських потреб. Суть Суть її полягала у тому, що у кожного з нас є декілька рівнів потреб, які ми прагнемо задовольняти. На найнижчому рівні розташовані базові (сон, їжа, вода, кисень), а на найвищому — самоактуалізація (прагнення реалізувати свій потенціал). Вперше ця теорія була ним описана у статті “Теорія людської мотивації”, опублікованій у журналі “Psychological Review”. З того моменту Маслоу з колегами почали формалізувати гуманістичний підхід, який набирав все більшої популярності.

Час минав і діло дійшло до створення у 1961 році Американської асоціації гуманістичної психології, яка зосереджувала на вивчені свободи волі, самоактуалізації, індивідуальності. Через 10 років гуманістичні психологи серйозно просунулися і зробили свою організацію підрозділом АПА (Американської Психологічної Асоціації).

Не менш важливою датою став 1962 рік, коли Маслоу опублікував роботу “Toward a Psychology of Being”, в якій описав гуманістичну психологію як “третю силу” в психології. Першою і другою силою були біхевіоризм і психоаналіз відповідно.

Повна хронологія гуманістичної психології

• 1943 рік: Маслоу розробив ієрархічну теорію людської мотивації.
• 1946 рік: Карл Роджерс публікує “Важливі аспекти клієнт-центрованої терапії”.
• 1954 рік: Маслоу опублікував “Мотивацію та особистість”.
• 1958 рік: Джон Коен опублікував першу книгу з гуманістичної психології, яка називалася “Гуманістична психологія”.
• 1957-1958 роки: На запрошення Абрахама Маслоу і Кларка Мустакаса в Детройті відбулися дві зустрічі психологів, які були зацікавлені у створенні професійної асоціації.
• 1961 рік: Перший випуск “Журналу гуманістичної психології”.
• 1962 рік: За підтримки Університету Брандейса, створена Асоціація гуманістичної психології. Маслоу описує новий напрям, як третю силу в психології.
• 1963 рік: Джеймс Бьюдженталь сформував п’ять основних положень гуманістичної психології. У Державному коледжі Сономи, Каліфорнія, була заснована перша аспірантська програма з гуманістичної психології.
• 1970 рік: В АПА створюється підрозділ під назвою “Гуманістична психологія”.

П’ять основних положень гуманістичної психології

У 1963 році перший президент Асоціації гуманістичної психології, Джеймс Бьюдженталь, висунув п’ять основних положень цього напряму психології:

1. Людина як цілісна істота перевершує суму своїх складових — інакше кажучи, людину неможливо пояснити через результати наукового вивчення її часткових функцій.
2. Людське буття розгортається в контексті міжлюдських відносин — тобто ігнорування міжособистісного досвіду не дозволить краще пізнати людину.
3. Людина усвідомлює себе — ми є свідомими створіннями та ми це розуміємо.
4. Людина має вибір — ми не пасивні спостерігачі нашого життя: ми творимо власну історію.
5. Людина цілеспрямована — кожен з нас впливає на майбутнє та знаходиться у пошуках свого сенсу буття.

Ці принципи відповідають ідеям гуманізму і дозволяють подолати, притаманну біхевіоризму механістичність і надмірну концентрацію на несвідомих процесах фройдизму.

Вплив гуманістичної психології

Гуманістична терапія: коли, кому і як?

Нова школа в психології дала поштовх для створення нового напряму у психотерапії. На відміну від багатьох видів терапії, гуманістичне консультування не розв’язує проблеми безпосередньо. Натомість акцент робиться на підтримці стосунків між консультантом і клієнтом, що дозволяє людям безпечно дослідити, ким вони є, що для них значуще і як жити, реалізуючи свій потенціал на повну. Цей підхід також мало уваги приділяє минулому людини, в тому числі тому, як воно може вплинути на теперішні труднощі.

Гуманістична терапія унікальна тим, що є не директивною. Це означає, що терапевт не керує процесом, не пропонує цілі, не навчає інструментам і технікам, а також не вирішує, скільки сеансів потрібно клієнту. Натомість він допомагає клієнту зрозуміти себе, знайти власний сенс і самореалізацію.

Одна з особливостей цього підходу є те, що він не передбачає постановки діагнозу або формальних оцінок. Тут немає такої структурованості, як у когнітивно-поведінкової терапії (КПТ), діалектично поведінкової терапії (ДПТ) або короткострокової терапії, що сфокусована на розв’язанні проблем. Однак вона має деякі спільні риси з позитивною психологією, оскільки пропагує оптимістичні ідеали, які розглядають людей як принципово добрих, сильних і здібних.

Гуманістична терапія найкраще всього працює з легкими формами розладів та простими запитами: розлади особистості, проблеми міжособистісних та сімейних стосунків. Підхід також може бути корисним для людей з низькою самооцінкою, які шукають мету свого життя, прагнуть розкрити власний потенціал, або ж особистостям, яким некомфортно бути такими, якими вони є.

Чи всі гуманістичні терапевти дотримуються однакового підходу до сесій?

Ні, адже деякі гуманістичні терапевти практикують особистісно-орієнтовану терапію, інші — гештальт-терапію, треті — наративну терапію, четверті — екзистенціальну терапію, а деякі можуть використовувати елементи всіх цих методів. Незалежно від обраного фахівцем підходу, успіх гуманістичної терапії залежить від дотримання наступних умов:

1. Безумовне позитивне ставлення. Терапевт залишається емпатичним і неупередженим, коли він чує і приймає висловлювання клієнта; він висловлює розуміння, довіру і впевненість, щоб заохотити клієнта відчути свою цінність у відкритті та прийнятті більш позитивного вибору.
2. Емпатійне розуміння. Терапевт повністю розуміє і приймає думки та почуття людини таким чином, щоб дати їй змогу переосмислити свій досвід.
3. Конгруентність, або щирість. Терапевт не створює під час сеансу атмосферу зверхності чи влади, а також не носить масок.

Коли гуманістична терапія є успішною, люди відчувають, що терапевт їх добре розуміє. Це розуміння може допомогти відчути себе більш підготовленими до змін у житті, які допоможуть реалізувати власні цілі та потреби.

Критика і слабкі сторони гуманістичної психології

Як і будь-яка інша школа психології, ця течія не позбавлена об’єктивної критики.

Гуманістичні психологи відкидали строгий науковий підхід до психології, оскільки вважали його дегуманізуючим і нездатним охопити багатство свідомого досвіду. Тому не дивно, що багато науковців критикували їх за те, що їхні спостереження не піддаються перевірці (до речі, за це також психоаналіз критикують) і не існує точного способу виміряти або кількісно оцінити ці якості. На їхню думку, це може ускладнити проведення досліджень і розробку оцінок для вимірювання понять, які важко виміряти.

Варто відзначити, що Карл Роджерс намагався внести більше строгості у свою роботу, розробивши Q-сортування — об’єктивну міру прогресу в терапії. Але цього звісно недостатньо для академічного кола, особливо для біхевіористів, які все детально тестували в лабораторних умовах.

Q-сортування — це метод, який використовується для збору даних про результати терапії на основі змін у самосвідомості клієнтів до, під час і після терапії, тобто він використовується для вимірювання реальних змін, заснованих на відмінностях між “Я” та “ідеальним Я”.

Деякі вчені часто вважають гуманістичний підхід занадто суб’єктивним. Адже як ми можемо об’єктивно визначити, що певна особистість досягнула самоактуалізації? У кожного з цього приводу буде своє бачення цього результату.

Окрім цього, серед слабких сторін виділяють також те, що гуманістична психологія обмежена в можливостях, коли мова йде про складні психічні розлади (шизофренія, ПТСР, ОКР, харчові розлади). Щоправда, до такого висновку також доходив і Роджерс. Гуманістична терапія, ймовірно, може допомогти людям, які живуть з психотичними розладами, знайти сенс і самореалізацію, але вона не призначена для періодів активного психозу. З цим все-таки краще за все працює когнітивно-поведінкова терапія та інші структуровані методи.

Гуманістична психологія сьогодні

Пік популярності та впливовості гуманістичної психології припадає на 1970-ті роки. Після того періоду, у всякому разі в академічному колі, простежується спад інтересу до неї. Однак, говорити у XXI столітті, що цю школу психології можна розглядати, як певний історичний артефакт, буде однозначно грубою помилкою. Гуманістичну психологію досі “споживають”, а сфера її впливу залишається такою ж широкою.

Хоч у теперішній час оркестр не так гучно грає для гуманістичної психології, як 50 років тому, але своєї актуальності цей підхід аж ніяк не втратив. Основні ідеї та принципи гуманістичної психології, такі як свобода волі, самоактуалізація та важливість особистості, залишаються впливовими протягом десятиліть. Ба навіть більше, у сучасному швидкоплинному світі, з усіма технологіями та відволікаючими факторами, гуманістична психологія нагадує нам про важливість звернення уваги на наше внутрішнє “я”, наші цінності та наші зв’язки з іншими людьми. Це прекрасне нагадування про те, що ми не просто набір симптомів чи проблем, які потрібно вирішити, а особистості, здатні творити осмислене життя.

Використані джерела

• Seligman, L. (2006). Theories of counseling and psychotherapy: Systems, strategies, and skills (2nd ed.). Upper Saddle River, NJ: Pearson Merrill Prentice Hall.
• Day, S.X. (2004). Theory and design and counseling and psychotherapy. Boston: Lahaska Press
• Schneider, K.J., & Leitner, L.M. (2002). Humanistic psychotherapy. In M. Hersen, W. sledge, A.M. Gross, J. Kay, B. Rounsaville, & W.W. Tryon (Eds.), Encyclopedia of psychotherapy (pp. 949-957). Elsevier Science. Retrieved from https://d1wqtxts1xzle7.cloudfront.net/34566807/Encyclopedia_of_Psychotherapy.pdf
• Bugental, J.F.T (1964) The Third Force in Psychology. Journal of Humanistic Psychology, Vol. 4, No. 1, pp. 19-25
• Maslow, A. H. (1943). A Theory of Human Motivation. Psychological Review, 50, 370-96.
• Rogers, C. R. (1946). Significant aspects of client-centered therapy. American Psychologist, 1,  415-422.