Якщо ви коли-небудь хотіли придбати якусь книгу по психології онлайн, то ви неодмінно натрапите на працю Віктора Франкла “Людина у пошуках сенсу”. Можливо, ви навіть читаєте цей матеріал після її прочитання. Утім це зовсім не важливо. Важливо те, що Віктор Франкл — це однозначно особистість, яка варта уваги. Він був не просто дуже хорошим психотерапевтом, що винайшов новий метод психотерапії та написав бестселер, який прочитали мільйони. Винайдення логотерапії — це звичайно вагоме відкриття для світу терапії, однак є ще дещо, що виводить Франкла на п’єдестал великих психотерапевтів. Він був адвокатом гуманності, людиною, що пережила німецькі концтабори й при цьому не втратила віру у людяність. Франкл прожив надзвичайно стійке, цілеспрямоване життя. Його історія є потужним свідченням здатності людини знаходити сенс навіть у найтрагічніших обставинах.
Зміст контенту:
Становлення Віктора Франкла психологом
Франкл та психоаналіз
Франкл народився 26 березня 1905 року. Це був період, коли у пана доктора Фройда збирався щосереди психологічний гурток — прообраз Віденського психоаналітичного товариства. Окрім цього світ уже побачив “Тлумачення сновидінь”, але майже половина першого тиражу ще припадала пилом, а в адрес Фройда і його послідовників летіли критичні стріли.
Утім, на той час, коли Франкл досяг юнацького віку і перед ним гостро постали проблеми професійного й особистісного самовизначення, психоаналіз уже став впливовою течією і здобув широке визнання. Ще школярем Франкл зацікавився ідеями батька психоаналізу, а згодом вступив із ним в особисте листування. Так діло дійшло і до першої статті про психоаналіз. За рекомендацією самого Фройда стаття була опублікована в Міжнародному журналі психоаналізу в 1924 році.
В один момент Франкл вирішив, що хоче розпочати навчання з психоаналізу. Фройд відгукнувся на це бажання і направив його до секретаря психоаналітичного товариства Пауля Федерна. Зустріч відбулася, утім реальність виявилася куди більш суворою, ніж очікування. Коли наш герой увійшов до кабінету Федерна, то побачив як він мовчки працював за столом і зовсім не звернув уваги на його появу. Франклу здалося, що минуло декілька годин перш ніж секретар психоаналітичного товариства підняв голову і жестом запропонував гостю сісти на відведене кріслo. Розмова почалася з несподіваного питання: “Ну, пане Франкл, який у вас невроз?” Заїкаючись Франкл перейшов до аналізу власної психопатології.
Вийшов майбутній засновник логотерапії від психоаналітика доволі роздратованим. Він зрозумів, причиною цих емоцій стала абсолютна некомфортна зустріч: похмура атмосфера, тривале очікування, мовчазне призначення стільця, безпосереднє і пряме запитання про його невроз. Не було ні вибачення, ні пояснення для мовчазного очікування, яке Франкл змушений був терпіти. Федерн не запропонував жодних привітань чи вступу. Не було ніякої спроби встановити діалог чи безпосередній зв’язок із новим гостем, запитавши, чим він зараз займається, що його цікавить, наскільки він просунувся у навчанні чи що саме цікавить його в психоаналізі. Безпосередня позиція Федерна полягала в тому, щоб визначитися з неврозом Франкла, адже невроз буде предметом центрального інтересу і саме він диктуватиме напрямок аналізу.
Франклу не подобалося, що підхід Фройда занадто зосереджений на методах і пошуку того, що не так з людьми. Він вважав, що це відводить від справжньої людської взаємодії між терапевтом і пацієнтом, що має бути якийсь контакт, людський зв’язок. Тому через годину, як він вийшов від Федерна, до нього прийшло усвідомлення, що психоаналіз не його метод і йому не хочеться бути таким психотерапевтом.
Франкл та індивідуальна психологія Альфреда Адлера
Після розчарування в психоаналізі, Віктор Франкл вирішив приєднатися до “зрадника Фройда”, Альфреда Адлера. Так він вступив до школи індивідуальної психології, і саме там він закінчив своє навчання та склав іспит з психотерапії. Утім з часом йому довелося зійти також з цього шляху. Під час лекції на 3-му Міжнародному конгресі з індивідуальної психології в 1927 році Франкл зайняв позицію, яка була протилежною поглядам Адлера. Франкл тоді стверджував, що люди прагнуть не тільки зрозуміти власне існування, але й знайти сенс свого життя. Ця думка та дискусії, що виникнули в асоціації, призвели до того, що вчителі Франкла Рудольф Аллерс і Освальд Шварц вийшли з асоціації. Франкл не бачив негайної необхідності покидати асоціацію, але через кілька місяців Адлер відрахував його.
Чи пройшли ці роки безслідно? Однозначно ні, адже вони наклали відбиток на всю подальшу творчість Віктора Франкла. До того ж майже у всіх його працях присутні і Фройд, і Адлер як явні й неявні опоненти.
Фройд і Адлер уже належать історії, подальший розвиток залишив їх далеко позаду… Штекель вдало визначив стан справ, коли помітив, пояснюючи своє ставлення до Фройда, що карлик, який стоїть на плечах гіганта, може бачити далі, ніж сам гігант. Зрештою, хоч індивід може захоплюватися Гіппократом і Парацельсом, у нього немає жодної необхідності, щоб він дотримувався їхніх приписів або методів хірургії.
Психоаналіз говорить про принцип задоволення, індивідуальна психологія — про прагнення до статусу. Принцип задоволення можна позначити як волю до задоволення; прагнення до статусу еквівалентне волі до влади. Але де ж те, що є найбільш духовне у людині, де вроджене бажання людини надати своєму життю так багато смислу, як тільки можливо, актуалізувати так багато цінностей, наскільки це можливо, — де те, що я назвав би волею до сенсу?
Ця воля до сенсу — найбільший людський феномен, оскільки тварина не буває стурбована сенсом свого існування. Однак психотерапія перетворює цю волю до сенсу на людську слабкість, на невротичний комплекс. Терапевт, який ігнорує духовний бік людини — змушений ігнорувати волю до сенсу, заперечує одну з найцінніших її чеснот.
Віктор Франкл
Віктор Франкл, як самостійна фігура у світі психотерапії
Після розриву з адлеріанцями у 1930 році Франкл здобув ступінь доктора медицини і звісно продовжив працювати в галузі клінічної психіатрії. Бувши молодим лікарем, Франкл того ж року організував безплатні центри порад для молоді, щоб запобігти самогубствам серед студентів. Він глибоко переймався тим, що пацієнти в лікарнях не отримують необхідної психологічної підтримки. Він вважав це людським обов’язком, людською відповідальністю, щоб кожен лікар застосовував “медичне служіння” (назва однієї з його книг, опублікованих німецькою в 1946 році). Франкл був піонером у застосуванні медичної психології та психотерапії в лікарнях.
До війни Франкл набув великого досвіду в психіатричній лікарні Штайнгоф, де завідував “павільйоном для жінок, схильних до самогубства”. Протягом чотирьох років (1933-1937) він лікував не менше 3 000 пацієнтів щороку. У 1937 році він розпочав приватну практику, але з нацистським вторгненням його можливості лікувати пацієнтів стали обмеженими. У 1940 році він приєднався до лікарні Ротшильда як завідувач неврологічного відділення. Це була єдина лікарня у Відні, яка все ще приймала євреїв. Франкл не лише прагнув допомогти своїм пацієнтам, але й цінував те, як багато він від них навчився.
До кінця 30-х років у статтях, опублікованих ним у різних медичних журналах, можна знайти формулювання всіх основних ідей, на основі яких згодом виросла будівля його теорії — логотерапії та екзистенціального аналізу.
Франкл та логотерапія
Логотерапія починається з того, що Франкл вважав нашою первинною мотивацією: пошуком сенсу. Саме ця винятково людська здатність прагнути і шукати сенс у нашому житті закладає основу для розвитку, реалізації та відкриття нашої сутнісної природи. Франкл назвав три шляхи, завдяки яким людина може зробити своє життя більш осмисленим: творчість, здобуття нового досвіду і, власне, віднайдення сенсу в самому житті, зокрема й у стражданнях. Останній, крайній шлях, Франкл відкрив, бувши в’язнем нацистського концтабору, де намагався не тільки вижити сам, а й допомогти ув’язненим.
Франкл приділяв велику увагу сенсу, який ми можемо отримати через долю чи страждання. Хоч саме по собі страждання чи шкода безглузді, ми можемо знайти сенс у тому, як ми ставимося до складної ситуації та яку цінність ми можемо їй надати. У процесі цього наші налаштування, своєю чергою, можуть трансформувати, надихати чи звільняти нас психологічно та емоційно.
Логотерапія — це не просто теорія, оформлена в методологічні та наукові парадигми; Франкл буквально “пропрацював” свою теорію особисто і дослідив її екзистенційно. Навряд чи вдасться знайти хоч одну психологічну теорію особистості, яка була б такою мірою особисто вистраждана і оплачена настільки дорогою ціною. Його робота є одночасно інтелектуальним та емпіричним дослідженням численних контурів людського існування. Карл Роджерс стверджував, що праці Франкла були “видатним внеском у психологічну думку за останні п’ятдесят років”.
Попри критику, погляди Франкла залишаються актуальними в наш час постійних економічних, політичних і культурних змін. Його турбота про те, щоб кожна людина відкрила для себе сенс і цінність, які надихають на відповідальність, свободу і любов, залишається важливою і сьогодні. Як зазначив Франкл, “остання людська свобода полягає в можливості обирати своє ставлення в будь-якій ситуації“. Ця свобода починається з зустрічі іншої людини — зустрічі, яка вимагає від нас відповідальності, поваги, співчуття і любові.
Прихід нацистів до Австрії
Коли нацисти прийшли до Австрії, то ситуація для євреїв була не надто радісною. У 1941 році Франкл отримав візу до США, що стало доволі несподівано, адже було подано тисячі заявок на її отримання від євреїв. Утім ця віза була обмежена лише трьома тижнями і необхідно було думати, що з цим роботи. Як завідувач відділення у лікарні Ротшильда у Відні, Франкл перебував у більш комфортному становищі порівняно з іншими. Він перебував під так званим “захистом від депортації“, і цей захист поширювався на його сім’ю, що тримало їх у безпеці від депортації до концтаборів.
Отримання візи посеред цієї ситуації створило дилему для Франкла. Якби він скористався нею, його батьки, брат і сестра втратили б цей життєво важливий захист, що неминуче прискорило б їхню депортацію. Залишитися ж у Відні, ймовірно, призвело б до меншої наукової роботи та стримування прогресу власної роботи з логотерапії. Окрім того, це не надто підвищувало шанс для виживання як і для нього самого, так і для його сім’ї. Коли наближався термін дії візи, Франкл не міг прийти до єдиного рішення, яке здавалося йому правильним, адже жоден з виборів не здавався йому відповідальним.
Утім одного дня, прийшовши до будинку, який ділив зі своїми батьками, він побачив шматок мармуру, що лежав на радіо. Франкл запитав у батька про шмат каменю, на що той відповів, що під час своєї прогулянки він пройшов повз зруйновану синагогу. До очей припав цей маленький шматок мармуру в руїнах, який вирішив підняти, аби зберегти як сувенір. Цей залишок мармуру виявився із дошки з Десятьма заповідями. У той момент батько Франкла почав читати івритом четверту заповідь: «Шануй батька свого й матір свою, щоб тобі довго жити на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!» (Вихід 20:12). Франкл відчув, ніби його вдарила блискавка, і миттєво зрозумів, яке має прийняти рішення.
Для нього це був не просто випадковий збіг, а реальний “натяк з небес“. Франкл дозволив терміну дії візи закінчитися. Утім через 9 місяців лікарню, в якій він працював, закрили. Незабаром його разом із сім’єю (включно з першою дружиною Франкла) депортували до концтаборів. Одній сестрі вдалося емігрувати до Австралії.
Віктор Франкл у концентраційному таборі
Лише 1 з 40, хто потрапляв до концтабору, вижив. Франкл вважав своє власне виживання результатом великої вдачі, що звісно відкидати не варто. Адже він не потрапив до жодної з команд, що прямували на смерть, яких відправляли не з якоїсь конкретної причини, а просто тому, що печі Освенцима і Дахау потрібно було кимось живити. Однак окрім удачі він стверджував, що чималу роль зіграла його надзвичайна мотивація. Велике бажання та прагнення вижити допомогли йому витримати багато ризиків, на які він був готовий піти.
На момент депортації Франкл завершив свій перший манускрипт з логотерапії (ця перша книга пізніше з’явилася англійською в 1955 році під назвою «Лікар і душа»). Невиданий манускрипт, що відображав власну позицію та філософські погляди Франкла, стосувався пошуку сенсу, страждань та ставлення, яке ми приймаємо в кожен момент життя. Цей манускрипт був у кишені пальто, але він все одно загубився в перший день у концтаборі. Психологічна налаштованість Франкла, його життєва філософія, релігійна віра і розумове відтворення манускрипту протягом 3 років у концтаборі забезпечили його життєво важливою мотивацією, яку він пізніше приписував своєму виживанню.
Будь-яка спроба відновлення внутрішньої сили в’язня передбачає, що найважливішою умовою успіху є відшукання деякої мети в майбутньому. Слова Ніцше: “Той, хто знає, навіщо жити, може витримати будь-яке як”, — могли б стати девізом для будь-яких психотерапевтичних і психогігієнічних зусиль… Горе тому, хто не бачив більше ні мети, ні сенсу свого існування, а значить, втрачав будь-яку точку опори. Незабаром він гинув.
Віктор Франкл
Франкл втратив свою сім’ю та першу дружину в концтаборах. Його особистий і трагічний досвід став ненавмисним experimentum crucis (“ключовим експериментом”) його логотерапії. Він фізично і психологічно пережив ключові положення теорії, яку розробив. Сильне відчуття сенсу і мети було не тільки життєво важливим у житті, але в екстремальних ситуаціях воно було вирішальним для виживання.
Відновлення життя і розповсюдження логотерапії
Після війни Франкл став завідувачем неврологічного відділення Віденської поліклініки і залишався там 25 років. Він зустрів і одружився зі своєю другою дружиною Елеонорою Швіндт, медсестрою поліклініки, з якою у нього народилася дочка. Повоєнні роки видалися дуже творчими для Франкла. Його книжки — філософські, психологічні, медичні — з’являються одна за одною. У 1950-х роках книги, «Лікар і душа» та «Людина в пошуках сенсу», з’явилися англійською мовою. У цей час він почав багато подорожувати та читати лекції за кордоном. Його перший лекційний тур у Сполучених Штатах почався в 1957 році із запрошень від Гарварду, Принстона, Північно-Західного університету, Чиказького університету та Союзної богословської семінарії.
Хоч австрійські нацисти були відповідальними за його депортацію до концентраційних таборів, і він дуже часто бував за кордоном з лекційними турами після війни, Франкл продовжував жити у Відні. Цей факт турбував багатьох єврейських емігрантів, які залишили Відень і не могли зрозуміти лояльність Франкла до Австрії. Пояснення, яке Франкл давав цьому рішенню, також було типовим для його позитивного ставлення до людей загалом. Коли його запитували, Франкл розповідав про численні позитивні враження від спілкування з мешканцями Відня. Він часто згадував історію католицької баронеси, яка переховувала його двоюрідного брата під час війни, або адвоката-соціаліста, який ставився до нього як до друга, коли Франкл повернувся з концтаборів збіднілим і зовсім зневіреним. Цих та багатьох інших прикладів було достатньо, щоб переконати Франкла, що основні людські цінності, такі як порядність, повага та співчуття, все ще можна зустріти у Відні. Франкл був дуже уважним до будь-яких ознак чи проявів гуманізму. Його уважність і захист гуманних проявів ніколи не слабшали протягом усього його життя
Публікація книги “Людина у пошуках сенсу”
Те, чого Франкл зазнав і пережив у таборах, після його повернення до Відня змінилося особистим відчаєм. Протягом трьох тижнів після звільнення Франкл дізнався про смерть своєї дружини, матері, брата і більшості найближчих друзів. Під час перебування в таборах він чіплявся за образ возз’єднання зі своєю молодою дружиною і сім’єю. Психологічне і емоційне орієнтування на те, що було для нього найбільш значущим і цінним, як він пізніше прокоментував, дало сили витримати час у концтаборах. Раптове руйнування цієї цінності та надії, дізнавшись про смерть сім’ї, приголомшило його. У тижні та місяці після звільнення він ставить під сумнів сенс страждань і сенс власних страждань. Він висловлював свій жаль і провину за те, що вижив, у вірші, написаному в 1946 році, який закінчується рядком: “що ви пробачите мені за те, що я живу”.
За підтримки та допомоги друзів Франкл повернувся до роботи. За 9 днів він написав “від душі” про свій досвід у концтаборі. Результатом цих 9 днів стала книга, яку Франкл спочатку хотів опублікувати анонімно як просто документ про людську поведінку в екстремальних умовах. Її німецька назва “...незважаючи ні на що сказати життю так” пізніше була перекладена англійською як “Людина в пошуках сенсу”. Ця маленька книжечка на момент смерті Франкла у 1997 році була продана накладом понад 10 мільйонів примірників і перекладена 24 мовами. Станом на 2022 рік книга розійшлася накладом 16 мільйонів примірників і була надрукована 52 мовами.
Це праця, яка закликає нас підтримувати і зберігати “найбільш людське в людині” навіть за найбільш несприятливих обставин, з якими може зіткнутися наше життя. До цих найбільш людських рис і здібностей належать гідність кожного окремого життя, безумовний сенс життя, наша відповідальність за себе та інших і наша здатність до любові та віри.
Якою був людиною Віктор Франкл?
Характер Франкла швидко виявлявся при будь-якій зустрічі з ним. Він був надзвичайно проникливою і живою людиною. Гарне почуття гумору і любов до дотепних жартів чи анекдотів — це було також про нього. Його спосіб життя був скромним і простим, а мислення — ясним і чітким до самої старості.
Утім цей розумний і блискучий оратор та оповідач був також сором’язливою особистістю, яка намагалася уникати уваги. Тому бажання бути похованим тихо і приватно відповідало його натурі. У ньому було щось неприступне. Він намагався уникати особистих зустрічей і був особливо чутливим до критики. Франкл був дещо ізольованим персонажем, але це також давало йому простір і час, які він міг присвятити своїй роботі. У джерелах також відмічають, що засновник логотерапії не був командним гравцем, через що мав труднощі з обговоренням і подальшим розвитком своєї теорії в GLE (Товариство логотерапії та екзистенціального аналізу). Зрештою, він віддалився від цієї організації на всіх рівнях.
Попри страждання і несправедливість, які Франкл пережив особисто, він ніколи не міг прийняти ідею колективної провини. Для Франкла лише окрема людина стає винною перед своїм моральним сумлінням. Крім того, людське життя, і навіть людський розвиток, не може ґрунтуватися на провині, критиці чи невдачах. Під час промови у віденській ратуші в 1988 році з нагоди 50-ї річниці вторгнення Гітлера в Австрію, Франкл припустив, що кожна нація “здатна на голокост”. Тому ми повинні постійно пам’ятати про цю небезпеку і зосередити свою увагу та зусилля на примиренні “над усіма ровами і над усіма могилами”. Франкл представляв австрійську націю, яка примиряється зі своїм минулим. Велич характеру Віктора Франкла полягає в його глибокому переконанні: Тільки добро дійсно має значення в житті.
Використані джерела
- Journal of Humanistic Psychology 46(1):36-47 DOI:10.1177/0022167805281150
- Frankl, V. (1955/1986). The doctor and the soul. From psychotherapy to logotherapy. New York: Vintage Books. (contains some parts of Frankl’s first book Ärztliche Seelsorge. Grundlagen der Logotherapie und Existenzanalyse, 1946/2005)
- Frankl, V. (1959/1998). Man’s search for meaning: An introduction to logotherapy. New York: Simon & Schuster.
- Frankl, V. (1997). Viktor Frankl recollections: An autobiography. New York: Plenum Press.
- Frankl, V. (1969/1989). The will to meaning. New York: New American Libraryю
