Що таке пам'ять: чому ми забуваємо і як запам'ятовуємо?

Пам’ять — це один з найцікавіших психологічних феноменів. Дослідження пам’яті ніколи не втрачає актуальності, адже вчені майже щороку відкривають щось нове про неї. І хоч нові експерименти поглиблюють наші знання, залишається ще багато незвіданої інформації. Утім серйозно зайнятися написанням нового матеріалу про пам’ять нас надихнула наша стаття про «Ефект Зейгарнік».

Після прочитання цієї публікації ви зрозумієте принципи роботи пам’яті, починаючи від процесу запам’ятовування, закінчуючи процесом забування. Окрім того, ми висвітлили різні методи для покращення запам’ятовування інформації, а також надали відповіді на найбільш розповсюджені запитання.

Зміст контенту:

Як формується пам’ять?

Пам’ять — це психологічні процеси набуття, накопичення, збереження та подальшого пошуку інформації. Існує три основні процеси, що пов’язані з пам’яттю: кодування, зберігання та пошук. Якщо ми хочемо щось запам’ятати, то наш мозок повинен перетворити отриману інформацію в придатну для використання форму шляхом кодування. Після того, як інформація успішно закодована, вона повинна зберігатися в пам’яті для подальшого використання. Звучить трохи абстрактно, чи не так? Що ж, давайте тоді поглибимось у це питання.

Дослідники довгий час вважали, що спогади формуються завдяки змінам у нейронах мозку (нервових клітинах). Сьогодні ми розуміємо, що спогади створюються завдяки зв’язкам, які існують між цими нейронами. Якщо нейрон А постійно активує нейрон В, то відбувається зростання та зміцнення цих зв’язків, що призводить до закріплення інформації в нашій голові. Виходячи з цієї логіки, ви певно здогадалися, що цей процес працює також у зворотному напрямку. Якщо нейрони одне одному не відправляють імпульси, то зв’язок гасне, а інформація зникає. Щоб ви краще зрозуміли цей процес, ми вирішили його візуалізувати:

Це зображення демонструє також, що перегляд і повторення інформації покращує здатність її запам’ятовувати. Практика зміцнює зв’язки між синапсами, які зберігають цю пам’ять.

Як довго ми пам’ятаємо інформацію?

Неможливо розповідати про те, що таке пам’ять, не говорячи про її можливості утримувати інформацію. Деякі спогади дуже короткі, всього кілька секунд, але вони дозволяють нам отримувати сенсорну інформацію про світ і вміти орієнтуватися в ньому.

Короткочасні спогади трохи довші та тривають від 20 до 30 секунд. Ці спогади здебільшого складаються з інформації, на якій людина цієї миті зосереджена і про яку думає.

Деякі спогади здатні зберігатися набагато довше — дні, тижні, місяці чи навіть десятиліття. Більшість цих довготривалих спогадів лежать за межами безпосереднього усвідомлення, але можуть бути притягнуті до свідомості, коли це необхідно.

Організація пам’яті

Починаючи з 1940-х років, вчені припускали, що спогади зберігаються в групах нейронів, або нервових клітинах, які називаються клітинними асоціаціями. Ці взаємопов’язані клітини спрацьовують як група у відповідь на певний стимул. Тому, побачивши або згадавши певне місце, ви можете активувати спогади, які відбувалися в цьому місці. Наприклад, думка про університет може викликати спогади про класних (або не дуже) викладачів, веселі посиденьки з однокурсниками чи болючу здачу екзаменів.

Певні стимули також можуть діяти як потужні тригери, що витягують спогади у свідомість. Одним із прикладів є запах. Аромат парфуму або запах моря може спрацювати не гірше за машину часу, яка викличе потік яскравих спогадів, пов’язаних з людьми та подіями з нашого минулого. Для того, щоб ідентифікувати запах, ми мусимо згадати, коли відчували його раніше, а потім пов’язати це з візуальною інформацією, яка виникла в той самий час. Тому, коли ділянки мозку, пов’язані з пам’яттю, пошкоджені, здатність ідентифікувати запахи фактично порушується.

Офелі Глаше та Мохаммад Ель Хадж виявили, що запах може допомогти викликати автобіографічні спогади у людей, які страждають на хворобу Альцгеймера. Це відкриття підкреслює, наскільки потужними можуть бути спогади в організації пам’яті.
Emotional and Phenomenological Properties of Odor-Evoked Autobiographical Memories in Alzheimer’s Disease

Види пам’яті

Хоч було запропоновано кілька різних моделей пам’яті, стадійна модель часто використовується для пояснення базової структури та функцій пам’яті. Вперше запропонована в 1968 році Річардом Аткінсоном і Річардом Шиффріном, ця теорія окреслює три окремі стадії або типи пам’яті: сенсорна пам’ять, короткочасна пам’ять і довготривала пам’ять.

Сенсорна пам’ять

Сенсорна пам’ять — це перша стадія пам’яті. На цій стадії сенсорна інформація з навколишнього середовища зберігається протягом дуже короткого періоду часу, як правило, не довше ніж пів секунди для зорової інформації та три-чотири секунди для слухової інформації. Отримується ця вся інформація через наші органи чуття: слух, зір, дотик, нюх і смак, а зберігається лише доти, доки ці відчуття стимулюються.

Зорова пам’ять. Має великий обсяг пам’яті, але зберігає інформацію менше секунди. Чим яскравіше зображення, тим довше воно залишається у нашій зоровій пам’яті.
Слухова пам’ять. Наш мозок обробляє слухові спогади за кілька секунд. Як тільки звук потрапляє у вухо, його обробляє скронева частка. Дослідження показують, що слухова пам’ять має важливе значення для вивчення мови, а також люди, які мають проблеми з мовленням, можуть зберігати слухові спогади протягом коротшого періоду часу.
Тактильна пам’ять. Охоплює такі відчуття, як тиск, біль, свербіж або щось приємне. Тактильна пам’ять дозволяє нам ідентифікувати речі, до яких ми торкаємось.
Нюхова пам’ять. Як тільки ми вдихаємо запахи, вони швидко потрапляють до ділянок мозку, які допомагають формувати довготривалі спогади. Нюхова пам’ять допомагає розпізнавати смаки, оскільки молекули їжі, яку ми жуємо, потрапляють до нашого носа. Без нюху ви могли б відчувати лише базові смаки, такі як солодкість.
Смакова пам’ять. Пов’язана зі смаком, смакова пам’ять має тісний зв’язок з нюховою пам’яттю. Вона допомагає нам ідентифікувати їжу за чотирма основними смаками, які язик розпізнає за допомогою смакових рецепторів: солоне, гірке, кисле, солодке.

Люди звертають увагу лише на певні аспекти цієї сенсорної пам’яті. Увага до сенсорної пам’яті дозволяє деякій частині цієї інформації перейти на наступний етап: короткочасну пам’ять.

Короткочасна пам’ять

Короткочасна пам’ять, також відома як активна пам’ять, — це інформація, яку ми усвідомлюємо або про яку думаємо цієї миті. У фройдистській психології цю пам’ять називають свідомістю. Звертаючи увагу на чуттєві спогади, ми генеруємо інформацію в короткочасній пам’яті.

Багато короткочасних спогадів швидко забуваються, але увага до цієї інформації дозволяє їй перейти до наступного етапу — довготривалої пам’яті. Більшість інформації, що зберігається в активній пам’яті, утримується приблизно від 20 до 30 секунд.

Цю місткість можна дещо збільшити, використовуючи такі стратегії запам’ятовування, як розподіл на частини, що передбачає групування пов’язаної інформації в менші фрагменти.

Термін «короткочасна пам’ять» іноді пов’язують з «оперативною пам’яттю», яка стосується процесів, що використовуються для тимчасового зберігання, організації та маніпулювання інформацією. Проте ці дві системи пам’яті відрізняються. Відмінність полягає у тому, що короткочасна пам’ять лише зберігає спогади, а оперативна пам’ять і зберігає, і відтворює інформацію. Оперативна пам’ять використовується при виконанні завдань, коли нам потрібно одночасно щось пам’ятати та робити. Наприклад, відповісти на щось, що було сказано під час розмови.

Довготривала пам’ять

Довготривала пам’ять — це тривале зберігання інформації. Ця інформація здебільшого знаходиться поза нашим усвідомленням, але може бути викликана в оперативну пам’ять, щоб бути використаною за потреби. Деякі спогади досить легко пригадати, в той час, як інші набагато складніше.

Якщо ви уважно читали, то зрозуміли, що після багаторазового повторення короткочасні спогади можуть перейти до довготривалої пам’яті. Час засвоєння залежить від того, що ми намагаємося вивчити, і наскільки це важливо: нам легше (не завжди правда, але все-таки легше) запам’ятати день народження когось важливого для вас, ніж колір очей незнайомця, з яким вчора зіткнулися в проході.

Цікавим фактом є теж те, що довготривала пам’ять може бути напрочуд чутливою до змін, дезінформації та втручань. Це вдалося помітити Елізабет Лофтус в одному з її експериментів. Повну інформацію про експеримент ви можете прочитати за посиланням, яке ми навели. Однак, якщо коротко, то пані Лофтус вдалося змусити 25% учасників повірити у фальшивий спогад про те, що в дитинстві вони загубилися в торговому центрі.

Дослідження Елізабет Лофтус та її студентів показують, що дезінформація може суттєво змінити наші спогади. Дезінформація має потенціал втручатися в наші спогади, коли ми розмовляємо з іншими людьми, коли нас сугестивно допитують або коли ми читаємо чи дивимося репортажі в ЗМІ про якусь подію, яку, можливо, пережили самі. Після більш ніж двох десятиліть вивчення впливу дезінформації дослідники дізналися багато нового про умови, які роблять людей піддатливими до маніпуляцій пам’яті.

Чому довготривала пам’ять так схильна до таких неточностей? У деяких випадках люди пропускають важливі деталі подій. Щоб заповнити ці прогалини в інформації, мозок іноді вигадує деталі, які здаються логічними.

Що каже нейронаука про процес забування?

Забування — напрочуд поширене явище. Запам’ятати чиєсь ім’я з першого разу для багатьох з нас це ще той челендж. Утім цікавим питанням є те, чому ми взагалі забуваємо засвоєну інформацію? Донедавна в нейронауці була поширена думка, що забування — це просто збій у системі пам’яті. Робота мозку полягає в тому, щоб збирати та зберігати інформацію, а нездатність утримувати або відновлювати ці спогади є збоєм у роботі якогось неврологічного чи психологічного механізму. Однак за останнє десятиліття наука встановила, що забування — це не просто збій пам’яті, а окрема сила.

“Нас усіх вчили, що забування — це пасивна поломка механізмів пам’яті… Утім сучасне бачення процесу забування полягає у тому, що наші нейрони наділені абсолютно окремим набором механізмів… які призначені для активного забування”.
Скотт А. Смолл, професор неврології та психіатрії Колумбійського університету та автор книги 2021 року “Забування: Переваги того, що ми не пам’ятаємо”

Шина Джосселін вважає, що з еволюційної точки зору, мета пам’яті полягає не в тому, щоб ми могли сидіти склавши руки і казати: “О, містер пам’ять, а чи пам’ятаєте, коли ми…?” На її думку, процес забування створений для того, щоб допомагати нам приймати рішення. На початку це може звучати трохи дивно, але дозвольте пояснити.

Протягом одного дня наш мозок реєструє сотні тисяч бітів інформації, частина з якої є важливою, а частина — абсолютно несуттєвою: колір сорочки незнайомця, що стоїть перед вами в черзі в продуктовому магазині, прочитані заголовки новин в медіа чи мобільні номери на білбордах. У нашій голові постійно накопичуватиметься нескінченна кількість непотрібних речей. І якщо кожного разу, коли нам треба пригадати щось важливе, випливатимуть усі беззмістовні спогади, то це звісно суттєво нам заважатиме.

Рональд Девіс дійшов висновку, що забування може бути базовим процесом для нашого мозку. Ми щодня отримуємо стільки інформації, що мозок дає відсіч і каже: “Я не можу з цим впоратися. Мені потрібно забути якомога більше неважливої інформації”. Наш розум влаштований так, що він повільно стирає інформацію, яка надходить щодня, доки він не скаже: “Гаразд, цей спогад важливий”. І таким чином механізм забування перекривається.

Тому хоч наше забування нерідко може викликати розчарування (частіше у тих, хто став об’єктом нашої забудькуватості), воно виконує життєво важливу функцію в роботі нашого мозку і допомагає орієнтуватися у світі.

Чому ми забуваємо?

Вище ми розглянули як на процес забування дивиться нейронаука. Утім ми пропонуємо розглянути також інші причини чому ми забуваємо:

Конфлікт спогадів: У нашому житті нова інформація конкурує зі старою, викликаючи плутанину або порушення у відтворенні пам’яті. Існує два типи протистояння:
- Ретроактивне: Коли нова інформація заважає пригадуванню старих спогадів.
- Проактивне: Коли старі спогади заважають кодуванню або пошуку нової інформації.
Згасання: Якщо спогади не підкріплювати чимось, то з часом вони слабшають і зникають з часом. Пояснюється це тим, що мозок має обмежені ресурси і йому складно утримувати те, що не використовується.
Мотивоване забування: У деяких випадках люди можуть свідомо чи несвідомо придушувати або забувати певні спогади, тому що вони викликають дискомфорт, страждання або суперечать їхньому уявленню про себе. Цей процес відомий як вмотивоване забування або придушення, який є одним з головних захисних механізмів.
Неврологічні фактори: Фізичні пошкодження мозку, неврологічні розлади або певні захворювання можуть погіршити пам’ять і призвести до забування.

Важливо зазначити, що забування не обов’язково є ознакою слабкої пам’яті; скоріше, воно відображає динамічну та адаптивну природу нашої пам’яті. Наш мозок визначає пріоритети релевантної та важливої інформації, відкидаючи менш важливі деталі, щоб оптимізувати когнітивну ефективність.

Крім того, акт забування є важливим для нового навчання та здатності адаптуватися до мінливих обставин. Якби ми ніколи нічого не забували, то наша голова була б захаращена неактуальною та застарілою інформацією, що ускладнювало б ефективну обробку нового досвіду та знань. Забування — це нормальна і необхідна частина функціонування нашої системи пам’яті.

Як краще запам’ятовувати інформацію

У вас може бути бездоганна пам’ять від природи, але існують методи, які дозволяють краще запам’ятовувати інформацію. Ми проаналізували різні стратегії для покращення запам’ятовування і створили наступний список:

Сила ручки та паперу. Про цей метод говорили багатьом з нас ще вчителі в школі, особливо ті, які не надто вірили у наші здібності слухати або мали надію, що від написання шпаргалок частина інформації все одно відкладеться в голові. Переведення інформації на папір дозволяє не тільки краще запам’ятовувати речі, а також створює довідник або нотатник, який дозволить миттєво витягувати спогади.
Наділяйте інформацію значенням чи асоціацією. Нам легше запам’ятовувати речі, яким ми надаємо певне значення чи формуємо асоціації. Це особливо корисно для запам’ятовування імен, дат чи іноземних слів. Наприклад, ви знаєте, що слово «клей» англійською буде «Glue», це можна використати для запам’ятовування слова «Сідниці» (Glutes) англійською. Прив’язавши до «сідниць» асоціацію з клеєм, ви можете легко згадати, як воно звучить або пишеться.
Регулярне повторення та перевірка. З цим все певно зрозуміло, оскільки вище ми описували, як повторення впливає на міцність зв’язків між нейронами. Ми хочемо лише додати, що тестування інформації, збереженої в пам’яті, теж позитивно впливає на силу зв’язків.
Візуалізація. Корисно формувати не лише якісь словесні чи інформаційні асоціації для кращого запам’ятовування, а також образні. Образи в голові допомагають ліпше засвоювати інформацію як для буденних справ (зображення місця для ключів), так і для чогось більш когнітивно виснажливого (вивчення вірша).
Висипайтеся. Тут без коментарів, ви самі знаєте, що сон суттєво впливає на якість нашого життя.

Часті запитання щодо пам’яті

Як пам’ять зберігається в мозку?

Пам’ять передбачає зміни в нейронних мережах мозку. Нейрони в мозку з’єднані синапсами, які з’єднуються між собою хімічними повідомленнями (нейромедіаторами), утворюючи більші мережі. Вважається, що зберігання пам’яті пов’язане зі зміною міцності цих зв’язків у ділянках мозку, які пов’язані з пам’яттю.

Як вберегти свою пам’ять?

Хоч хвороба Альцгеймера та інші вікові проблеми з пам’яттю вражають багатьох людей похилого віку, втрата пам’яті в більш зрілому віці не є неминучою. Певні здібності дійсно мають тенденцію до зниження з віком, але дослідники виявили, що старенькі у віці 70 років часто виконують багато когнітивних тестів так само добре, як і молодь. Якщо вас цікавить, як вберегти пам’ять, то певно ми не відкриємо для вас нічого нового: не вживайте наркотиків, не стресуйте, займайтесь спортом, добре висипайтесь і постійно тренуйте свій мозок шляхом вивчення чогось нового та пізнання нашого світу.

Що таке фотографічна пам’ять?

Фотографічна пам’ять, також відома як ейдетична пам’ять, відноситься до надзвичайно рідкісної здатності, коли людина може яскраво пригадати візуальну інформацію, таку як зображення, тексти або сцени, з дивовижною чіткістю і точністю. Люди з фотографічною пам’яттю можуть подумки “сфотографувати” сцену або текст, а потім “відтворити” деталі в своїй уяві, ніби вони дивляться на фотографію. Однак важливо зазначити, що справжня фотографічна пам’ять зустрічається вкрай рідко, і більшість заяв про її наявність є перебільшенням.

Чому деякі речі легше запам’ятати?

На здатність запам’ятовувати впливає чимало факторів. Емоційно забарвлені спогади, зазвичай, відносно легко пригадуються. Так само як інформація, яку витягали з пам’яті багато разів, вивчаючи чи виконуючи рутинні дії. «Принцип специфічності кодування» стверджує, що людина з більшою ймовірністю пригадає спогад, якщо існує більша схожість між підказкою (наприклад, побачений образ або почутий звук у теперішньому часі) та умовами, в яких спогад був спочатку сформований.

Завершальне слово

Пам’ять – один з найбільш цікавих та складних психологічних феноменів, який ще досі залишається об’єктом вивчення для науковців. У процесі досліджень відкриваються нові аспекти та закономірності, що допомагають зрозуміти, як саме працює наша пам’ять і як її покращити. Хоч запам’ятовування і відтворення інформації є одними з найбільш важливих функцій пам’яті, але забування теж займає чималу роль. Забування варто розглядати, як окрему силу, що дозволяє нам орієнтуватися у світі та приймати рішення.