Ефект Плацебо: чому несправжні ліки працють і наскільки вони ефективні

Ефект плацебо цікавий тим, що він демонструє силу нашого розуму, а також іноді безсовісність фармакологічних компаній. Так-так, ми зараз говоримо про знаменитий антидепресант “Прозак”, на якому сиділо декілька мільйонів людей. Однак не будемо на цьому зупинятися, оскільки це зовсім інша історія.

Повернімось до плацебо…

Ваш мозок може бути потужним інструментом зцілення, якщо дати йому шанс це реалізувати. Ідея про те, що наш розум може переконати наше тіло, що фальшиве лікування є справжнім — так званий ефект плацебо — і воно має здатність стимулювати зцілення, існує тисячоліттями. Та сьогодні наука встановила, що за правильних обставин плацебо може бути настільки ж ефективним, як і традиційні методи лікування.

Звучить неочікувано? Що ж, саме у цьому ми й хочемо сьогодні розібратися — чому фальшиві ліки можуть настільки ж ефективно працювати, як і справжні.

Що таке плацебо

Якщо простою мовою, то плацебо — це фальшива субстанція чи несправжнє лікування. Основна його відмінність від справжніх ліків полягає у тому, що у плацебо немає активного інгредієнта, який би міг спричинити певний неврологічний або фізіологічний вплив на людський розум чи тіло. До речі, через це плацебо також часто називають “цукровою пігулкою“.

Щоправда, плацебо може мати різну форму. Пігулка, капсула, ін’єкція, крем та навіть операція — усе це може прийняти форму плацебо. Головною умовою є те, що людина не повинна знати про відсутність активного компонента.

Для прикладу, ви приходите до хірурга із болем в плечі. Провівши діагностику, лікар зазначає, що необхідне хірургічне втручання, аби зупинити біль. Ви погоджуєтеся на операцію, вам вводять анестезію і занурюєтеся у глибокий сон. Та замість того, щоб проводити серйозну операцію із хірургічним втручанням, хірург здійснив лише надріз, а потім наклав шов, аби імітувати операцію. Після пробудження про це вам звісно ніхто не повідомляє. Хірург просто каже: “У мене чудові новини, все пройшло успішно. Ми змогли вирішити проблему“. І на диво, після цього ви відчуваєте, що біль справді зник. Якщо це справді відбулося, то ви пізнали ефект плацебо.

Історія появи плацебо

Історично слово “плацебо” походить від латинського “я буду радий” і раніше стосувалося людей, яких можна було найняти, щоб прийти на похорон і оплакувати померлого. Перше задокументоване використання цього терміну в медичному контексті належить доктору Вільяму Смеллі у 1752 році. Він вперше згадав “Placemus”, як засіб, що допоможе затягнути час і потішити уяву.

Однак ідея медичного плацебо найбільше всього набирає обертів у 1772 році завдяки Вільяму Каллену, відомому академіку та лікарю з Единбурга. Цей чоловік був настільки популярним і зайнятим, що призначав ліки, в ефективність яких не вірив, просто щоб пацієнт відчував, що про нього піклуються.

Зазвичай це були справжні ліки, але в дуже малих дозах, щоб вони не викликали значний фізіологічний ефект. У лекції 1772 року він розповідає історію, як використав гірчичне лікування як плацебо і сказав:

Для Каллена важливішим був намір призначення, ніж фактичний ефект ліків.

Тобто, у вас може не бути ліків, які вилікують пацієнта, але пацієнт чекає чогось. Тож у цьому випадку він вважав доречним використати плацебо. Варто зазначити, що на той час дуже мало методів лікування мали реальний фармакологічний ефект. Тому використання плацебо тоді не означало відмову від якогось стандарту лікування. У всякому разі це було більш гуманно, ніж застосовувати практику кровопускання (так, чомусь лікарі вірили тоді, що це допомагає).

Згодом це відкриття почало допомагати дослідникам та лікарям зрозуміти чи справді діють ліки, які вони прописували. Вони могли бачити, яка частина результатів випробування пов’язана з дією активної речовини в препараті, а яка — з тим, що учасник просто щось отримав. Але до кінця XIX століття не було проведено жодного помітного порівняльного дослідження плацебо.

Як почали оцінювати ефективність лікування завдяки плацебо

Приблизно до Другої світової війни нові ліки вважалися ефективними чи ні, тому що про це говорили якісь поважні вчені. Науковці дуже рідко порівнювали лікування з плацебо. І для деяких ліків це було нормально.

Наприклад, пеніцилін був настільки ефективним у лікуванні бактеріальних інфекцій, що вченим у 40-х роках не потрібно було порівнювати його з плацебо, щоб визнати, що він працює. Але в міру того, як медицина і суспільство в цілому почали цінувати науку у своєму повсякденному житті, вони почали задаватися питанням, наскільки ефективними були деякі методи лікування.

У сорокових роках ХХ століття американські дослідники відкрили антибіотик під назвою стрептоміцин. Доклінічні випробування показали, що він буде ефективним у лікуванні туберкульозних інфекцій у людей. Лікарі у Великій Британії захотіли придбати частину препарату, але оскільки він був новим і його постачання було обмеженим, він коштував чималих грошей. Це було одразу після Другої світової війни, коли у Великій Британії не було багато вільних грошей.

Тож замість цього вони організували випробування, щоб побачити, чи може стрептоміцин лікувати туберкульоз краще, ніж плацебо. Вони набрали пацієнтів із запущеною формою туберкульозу легень із туберкульозних відділень по всій країні і випадковим чином призначили їм або постільний режим, або постільний режим плюс стрептоміцин. Після цього вони спостерігали за пацієнтами протягом 15 місяців.

Пацієнтам щомісяця робили рентгенівські знімки грудної клітки, які оцінювали “сліпі експерти”, тобто вони не знали, чи був пацієнт в експериментальній або контрольній групі, а “сліпі мікробіологи” оцінювали зразки слини і перевіряли їх на наявність бактерії туберкульозу. Протягом перших шести місяців дослідження померло четверо з 55 пацієнтів з групи, що приймала стрептоміцин, і 15 з 52 пацієнтів з контрольної групи. Однак через наступні півроку результати дещо вирівнялися. З тих, хто приймав стрептоміцин, померло 8 пацієнтів, а з контрольної групи — 9.

Ефект плацебо — це провал чи успіх?

Протягом багатьох років ефект плацебо вважався ознакою невдачі. Плацебо використовується в клінічних випробуваннях для перевірки ефективності лікування і найчастіше застосовується в дослідженнях ліків. Наприклад, люди в одній групі отримують ліки, а в іншій — неактивний препарат, або плацебо. Учасники клінічного випробування не знають, чи отримують вони справжній препарат, чи плацебо. Таким чином, дослідники можуть визначити, чи діє препарат, порівнюючи реакцію обох груп. Якщо в обох реакція однакова (як позитивна, так і негативна), то вважається, що препарат не працює.

Однак нещодавно експерти дійшли висновку, що реакція на плацебо не є доказом того, що певне лікування не працює, а радше свідчить про наявність іншого, нефармакологічного механізму.

Чому плацебо взагалі працює

Одна з головних причин дієвості плацебо полягає в силі очікувань. Коли людина передбачає, що лікування буде ефективним, її сприйняття може формувати нову реальність.

Цікаво, що ці очікування не обмежуються лише сферою психології; вони можуть спричинити реальні зміни в мозку. Дослідження показали, що префронтальна кора, розташована за лобом, відіграє вирішальну роль у цьому процесі. Коли людина очікує позитивного результату від лікування, можуть активуватися дофамінові шляхи, що ведуть до префронтальної кори.

Крім того, якщо людина очікує, що знеболювальне подіє, ця віра може спричинити вивільнення ендорфінів, природних знеболювальних речовин організму. Ці ендорфіни активують опіоїдні рецептори в мозку, що потенційно призводить до зменшення відчуття болю.

Класичне обумовлення Павлова: сила асоціації

Інший механізм, що лежить в основі ефекту плацебо, — це класичне обумовлення. Ця концепція була відкрита радянським нейрофізіологом Іваном Павловом (тим самим, що мучив собачок із виділенням підшлункового соку). У контексті плацебо обумовлення працює через асоціацію. З часом люди можуть почати асоціювати сам акт прийому ліків з полегшенням симптомів, незалежно від наявності активних інгредієнтів.

Це асоціативне навчання виходить за межі самого препарату і включає різні сенсорні сигнали. Форма, розмір і колір пігулки, смак, запах — все це може асоціюватися з полегшенням симптомів. Навіть час доби або середовище, в якому проводиться лікування, можуть відігравати роль у формуванні реакції організму.

Структури мозку, задіяні в цьому процесі, включають гіпокамп, розташований у скроневій частці, який є вирішальним для формування пам’яті, та мигдалеподібне тіло, яке відіграє ключову роль в емоційному навчанні та пам’яті. Ці структури працюють разом, щоб створювати та підсилювати асоціації, які лежать в основі ефекту плацебо.

Соціально-емоційні фактори: відносини лікар-пацієнт

Cоціальний та емоційний контекст навколо лікування також відіграє значну роль. Дослідження показали, що відносини між пацієнтом та його лікарем можуть суттєво впливати на ефективність плацебо.

Добрі та довірливі стосунки із лікарем можуть посилити ефект плацебо. Такі фактори, як доброзичливість лікаря, слова, які він обирає, та його впевненість у лікуванні, сприяють загальній ефективності плацебо.

Емоційний зв’язок, що формується між пацієнтом та особою, яка застосовує плацебо, може активувати різні ділянки мозку, пов’язані з довірою, емпатією та соціальними зв’язками. Ця активація потенційно може посилити природні процеси зцілення організму та сприяти загальній ефективності плацебо-терапії.

Генетичні фактори: роль індивідуальних відмінностей

Нові дані свідчать про те, що генетика також може відігравати роль у реакції людини на плацебо. Люди з високодофаміновою версією гена частіше повідомляли про те, що лікування плацебо полегшило їхні симптоми, і цей ефект був ще сильнішим у групі, яка отримувала лікування від турботливого лікаря. Цей генетичний компонент додає ще один рівень складності до нашого розуміння ефекту плацебо.

Хоча дослідження в цій галузі все ще тривають, вони підкреслюють складну взаємодію між нашими генами, навколишнім середовищем та реакцією на медичні процедури – навіть коли ці процедури не містять активних інгридієнтів.

Завершальне слово

Отже, якщо ми знаємо, що ефекти плацебо і ноцебо існують, як клініцисти і науковці можуть використовувати їх на благо?

Що ж, деякі медичні організації фактично схвалюють використання плацебо за певних обставин. Наприклад, згідно з Кодексом етики Американської медичної асоціації, лікарі можуть давати плацебо, якщо вони пояснюють пацієнту, чому вони це роблять, отримують його згоду, і, звичайно, не призначають щось просто для того, щоб заспокоїти пацієнта.

Також у заяві Німецької медичної асоціації від 2012 року йдеться про те, що плацебо є етично прийнятним у трьох ситуаціях:

• Коли стан пацієнта легкий та не містить загрози
• Коли немає ефективного альтернативного лікування
• Коли плацебо, швидше за все, спрацює.

Утім вам варто зрозуміти, що плацебо не знизить рівень холестерину і не зменшить пухлину. Натомість, плацебо впливають на симптоми, що модулюються мозком, наприклад, на сприйняття болю.

“Плацебо можуть покращити ваше самопочуття, але вони не вилікують вас”

Професор Тед Капчук з Гарвардського медичного центру Beth Israel Deaconess

Сьогодні наукою доведено, що вони найбільш ефективні при таких станах, як знеболення, безсоння, пов’язане зі стресом, і побічні ефекти лікування раку, такі як втома і нудота.