“Ви бачите в мені матір” – Перенесення в психоаналізі: що це таке і як це працює

Перенесення або трансфер (нім. Übertragung, франц. transfert, англ. transference) описується як процес, через який несвідомі бажання переходять на ті чи інші об’єкти в межах певного типу взаємин встановлених з ними (перш за все – в межах аналітичних взаємин). 

Зазначене вище визначення взяте нами з відомого словнику психоаналізу (перше посилання в “списку використаної літератури”). Але часто тлумачення перенесення відбувається занадто буквально, що призводить до плутанини і непорозумінь. 

В цій статті ми зробимо спробу розкрити питання перенесення в психоаналізі, відокремивши його від міфів, і надати читачеві орієнтирів в непростому лабіринті психічного життя людині.

Відкриття перенесення Фройдом

Фройд помічав, що стосунки з лікарем неминуче призводять до того, що він стає для пацієнта дещо особливою фігурою, а в психіатрії так і взагалі ці стосунки часом набувають чудернадських форм. 

Оскільки пацієнти, слідуючи методу вільних асоціації, мали довіряти своєму психоаналітикові все, що спадає на думку, то стосунки з аналітиком набували інтимного характеру. 

За ідеальних умов, пацієнти Фройда мали б утворювати з ним альянс і, керуючись бажанням позбутися страждання, докладати зусиль для досягнення такого ефекту.

Але Фройда спіткало здивування, коли його пацієнтка могла раптово відкинути бажання зцілення і зізнатися йому в своїх теплих почуттях. Цей прояв перенесення він назвав еротичним.

Інша форма отримала назву негативного перенесення. В такому випадку пацієнт міг звинувачувати аналітика в найгірших проявах людської вдачі, який ставав мішенню для різноманітних звинуваченнь та проявів агресії. Без аналізу такі прояви навіть могли унеможливлювати аналітичну роботу.

Припущення, яке зробив першовідкривач психоаналізу, полягало в спротиві зціленню, де на перший план виходить сильне бажання, ба навіть вимога, адресована аналітикові. Він вважав, що таке інтенсивне перенесення розвивається саме тоді, коли аналіз просунувся особливо близько до ядра і витоків основного симптому. Тобто до повернення витісненого матеріалу до свідомості.

Однак пізніше Фройд збагнув, що трансфер має природу симптому. Це означало, що як і симптом, перенесення є процесом, в якому несвідомі бажання шукають способу реалізації. А значить – перенесення може бути не стільки супротивом, скільки необхідним матеріалом, аналізуючи який, можна розкрити природу несвідомого конфлікту. 

Ба більше, Фройд вважав, що перенесення є необхідним елементом для аналітичної роботи. Саме його наявність дозволяла психоаналізу просуватися. 

То що ж таке перенесення

Із зазначеного вже нами вище, ми можемо виділити два важливих моменти щодо перенесення. А саме, що воно є процесом, де, по-перше, несвідоме бажання переходить на зовнішній об’єкт, а по-друге – перенесення влаштовано як симптом.

Для психоаналізу симптом не є патологічним утворенням, а навпаки – способом обхідним шляхом реалізувати бажання, що були відторгнуті, витиснуті в царину несвідомого. Саме тому, якщо піддати симптом психоаналізу, в ньому можна відкрити відповідь, що веде до зцілення від страждання.

Важливим для психоаналізу є вимір фантазування. Витіснення бажання відбувається не без участі фантазування, дитячих інтерпретації подій чи того, що Фройд називав інфантильними теоріями сексуальності. 

Ці інфантильні теорії складає те, чим дитина, ще не маючи достатнього знання, намагається інтерпретувати власне тіло, сексуальність, тіла інших та події, що в житті дитини відбуваються. 

Вимір фантазії стає важливим не тільки для внутрішньої самоцензури та витіснення “небезпечних” фантазій і уявлень про бажання, а й для самого формування цих бажань.

Тобто, в перенесенні бажання на зовні може бути задіяно навіть не реальні стосунки з оточуючими, що склалися в ранній, особливо чутливий, період життя, а стосунки, що розгорталися в так званій психічній реальності. Остання, звісно, пов’язана з реальними подіями і взаєминами, що мали місце в дитинстві. 

Перенесення є ситуацією впізнавання. Для психічної реальності, об’єкт трансферу, було впізнано, як об’єкт несвідомого бажання. Таким чином, об’єкт зовнішньої реальності починає займати важливе, а часто і надважливе, місце в психічній реальності людини. Але відбувається це за певним несвідомим сценарієм, про який свідомості нічого невідомо.  

Природа несвідомого така, що воно постійно наполягає на повторенні, інтенсивному й відчайдушному і лише втручання свідомої частини психіки може покласти цьому повторенню край. Проте не слід недооцінювати несвідоме, адже саме на його боці артикулюються важливі питання: власного місця в сім’ї, світі, ідентифікації із гендером, своєю сексуальністю, питання власного народження, екзистенційні питання та ін.

Власне тому в перенесенні можуть актуалізуватися як надважливі питання до іншого, так і буквальні прояви бажань. Оскільки перенесення — це симптоматичний процес, він часто постає як клубок заплутаних елементів. 

Перенесення на психоаналітика

Аналізант* щось впізнає у фігурі аналітика, саме тому, він може зробити припущення, що той має якесь знання стосовно його (аналізанта) страждання.

*Аналізант – це слово, запроваджене Ж. Лаканом для позначення пацієнта. На відміну від словоформ пацієнт або клієнт, слово аналізант підкреслює активну роль людини у власному психоаналізі, на відміну від пасивної позиції пацієнта, що отримує лікування або ринкової позиції клієнта, що отримує послугу.

Ця віра в особливість аналітика дозволяє розпочати мовлення, що було б наповненим, тобто містило б надважливі для аналізанта питання, було сповнене проявів його несвідомого та навантажене афектом (емоціями). 

Проте наповненим мовлення є не завжди, частіше його можна охарактеризувати як “пусте”, де людина розповідає як минув тиждень, скаржиться, але не ставить перед собою важливих питань. Розповідаючи історії в пустому мовленні, людина розповідає якісь історії, але не складає власну. 

Задача та робота аналітика полягає в тому, щоб спонукати людину наповнювати власне мовлення. Задля цього аналітик звертає увагу на бажання аналізанта та прояви його несвідомого. Він пропонує помітити те, що мало місце весь цей час, але про що людина не хотіла нічого знати.

Перенесення є певним слідом несвідомого, адже тільки ця людина могла помітити в іншій щось саме таким чином, що вже багато говорить про природу несвідомого бажання. 

Психоаналітики уникають стандартизованих і загальних інтерпретацій перенесення, адже кожне несвідоме є неповторним, як і кожен аналізант, що впізнав дещо своє в психоаналітикові, якого обрав. Тому, як ми вже зазначили вище, важливим є аналіз цього перенесення і аналітична робота з ним.

Аналітик не відповідає на несвідоме бажання, що далося в знаки в перенесенні, він спонукає аналізанта зустрітися із цим бажанням, проаналізувавши його.

Роль перенесення в буденному житті

Впізнавання, що відбувається в перенесенні є впізнаванням об’єкта бажання, об’єкта любові, об’єкта ненависті, чи будь-якого іншого, але важливого, який ні з чим не сплутаєш.

Уважний читач вже піймав перенесення на схожості з дечим дуже людським, а саме –  любов’ю. Варто лише згадати слова відомої пісні “будь мені кимось”. Адже в коханні ми направду хочемо, щоб інший був нам кимось.

Закохуючись, ми й гадки не маємо, чому саме ця людина. Ну як не маємо, звісно, у нас є безліч раціоналізацій, що партнер такий-то прекрасний, розумний, вродливий тощо. Але про справжню природу своєї любові нам нічого не відомо. 

Але коли на перший план виступає симптоматичне впізнавання, стосунки можуть ставати полем бою між сторонами несвідомого конфлікту, ми можемо руйнувати стосунки й навіть самих себе в них. Адже ми впізнали не партнера, ми впізнали свою фантазію, про витоки, природу, логіку якої ми геть нічого не знаємо.

Залишаючись сліпими перед власним несвідомим бажанням, ми залишаємося сліпими й до людини, яку зустріли. Так само, як впевнені, що знаємо власних батьків по тому відбитку, що вони залишили в нашій пам’яті, що складено з фантазій та уявлень нашого дитинства.

Ми обираємо друзів, знайомих, складаємо стосунки з іншими, не просто так, адже в певному сенсі, вони стають для нас кимось, кого ми в них впізнали. Звісно, цим все не обмежується, так чи інак, але там, де інтенсивність прояву симптому не затьмарює реальних стосунків, вони складаються цілком гармонійно й не призводять до страждань (аж надто сильних). 

Як ви вже, напевно, зрозуміли, перенесення є важливою складовою будь-яких стосунків. Але саме в аналітичному сенсі, воно зазвичай знаходить собі місце в стосунках з психоаналітиком, який дає перенесенню місце для того, щоб проаналізувати. Це, власне, і робить аналітичні стосунки ні на що не схожими.

Думки після Фройда

Колись Фройд вважав, що психоаналіз безсилий з пацієнтами, які не утворюють перенесення. Зараз таких пацієнтів назвали б психотичними. Але з плином часу, психоаналітики набували нового досвіду та досліджували питання психозів і перенесення в них.

Наприклад, представникам британської школи психоаналізу, а саме послідовникам Кляйн (і їй самій) ми завдячуємо відкриттю перенесення й при психозах. Звісно, перенесення в таких випадках розгортається за дещо іншою логікою, але його наявність на сьогодні є беззаперечною.

Відомий психоаналітик Жак Лакан докладно досліджував питання перенесення і його схожість із коханням, йому належить метафора, що описує як любов, так і перенесення. Він використав грецьке поняття – аґальма (άγαλμα). Ми вбачаємо на боці іншого щось, що ми вважаємо є тим, що нам треба, чого нам не вистачає. Ми впізнаємо це щось, захоплюємося оздобленням цієї вази, її поверхнею, тоді як всередині нас чекає ніщо. І це не працювало б так, якби ваза була наповненою. 

Лакан також розділяв перенесення на Уявне та Символічне. Де в першому варіанті людина зацікавлена в образі аналітика, певному співпадінні, навантажує його проекціями, щоб буквально, на рівні образу в ньому впізнає. Тоді як другий варіант перенесення полягає в розкритті власного бажання, зацікавленості в тому, що йому відкриє несвідоме.

Завдяки тому за якою структурою людина, що звернулася до психоаналітика, утворює з ним перенесення, психоаналітик робить припущення, що стосуються структури психіки, а також формує власну гіпотезу щодо випадку. З часів Фройда, багато що в уявленнях психоаналітиків щодо перенесення змінилося і власне сьогоднішня стаття написана з урахуванням цих змін.

Перенесення більшістю аналітиків, до якої б сучасної школи вони не належали, вважається одним з основних понять психоаналізу, без якого власне психоаналіз не був б психоаналізом.

Теорії щодо перенесення в психоаналізі стрімко розвиваються. Щоб викласти навіть основні положення, якими було доповнено теорію перенесення в сучасному психоаналізі, знадобиться окрема стаття, а можливо й не одна. 

Упередження та міфи про перенесення

Основним міфом щодо перенесення є той, що стверджує про, наприклад, материнське чи батьківське перенесення. Але, якщо ви уважно читали цю статтю, то певно зараз це ви будете вже читати з критикою.

Повторення* стосунків з матір’ю, батьком, сиблінгами в стосунках з іншими неможливо. Перенесення завжди складається з опорою на уявлення людини, її фантазії. 

*в цьому контексті йдеться про повторення стосунків з фігурою, що заміщає ту, на яку було спрямовано несвідоме бажання. Напр., повторення стосунків з матір’ю в стосунках з аналітиком. Однак термін “повторення” є дуже важливим для психоаналітичної теорії, повторенням часто визначається як нав’язливе і наполегливе відтворення несвідомих сценаріїв і належить до несвідомого, інстанції Воно.

Якщо в психічній реальності утворився конфлікт, де несвідоме бажання спрямовано на образ холодної матері чи жорстокого батька, то саме з такими їх проявами людина і буде стикатися в контакті з іншими людьми. Інші ж прояви батьків (і значимих людей в перенесенні) розгледіти буде неможливо, допоки щось в цих симптоматичних стосунках не зрушить в місця

Ви ніколи не бачите матір такою, якою вона була, ви бачите її такою, якою несвідомо хотіли її бачити, бо саме до такої матері ви й мали питання, вирішити які собі завжди забороняли.

Тож, ключовим в перенесенні є саме несвідоме бажання, що утворилося на рівні уявлень, які в свою чергу, зазнали витіснення, щоб запобігти цьому бажанню, яке згідно з інфантильними теоріями, могло бути небезпечним.