Хоч психологія сьогодні відображає багату та різноманітну історію дисципліни, але витоки психології суттєво відрізняються від сучасних уявлень про неї. Адже її довелося пройти понад 2000 років, аби вона стала такою, якою ми знаємо її сьогодні.
Як виникла психологія? Коли вона почала розвиватися? Хто відповідальний за становлення психології як окремої науки? Про все це ви дізнаєтеся у сьогоднішній статті.
Зміст контенту:
Психологія в Античні часи
Деякі форми терапії психічного здоров’я та психологічної діагностики можна простежити ще з часів античності. Греки та римляни були одними з перших, хто визнав психічні захворювання як медичний стан, який також впливає на фізичне здоров’я. Часом вони мали в арсеналі деякі химерні способи лікування певних станів. Наприклад, багато хто вважав, що істерія — це стан, від якого лікуються лише жінки, а депресію можна вилікувати за допомогою купання. Щоправда, це не так дивно звучить, якщо психоз лікували кровопусканням.
Який був вклад Арістотеля та над чим він думав з Платоном?
Психологія в античні часи не обійшлася без уваги повелителя всіх наук — Аристотеля. Він зробив великий вклад у розвиток психології завдяки написанню трактату «Про душу», в якому виділив психологію як своєрідну сферу знань і вперше висунув ідею нероздільності душі та живого тіла. Ця праця дозволила психології позиціювати себе вченням про душу людини.
Та погляди на душу у філософів тих часів були різними. Мудреці стосовно цього питання розділилися на 2 табори:
1. Ідеалістичне трактування — душа це вічне/божественне (після смерті людини тіло зникає, а душа залишається).
2. Матеріалістичне трактування — душа частина тіла (душа гине разом з тілом).
Арістотель разом з Платоном задавалися тими ж питаннями, що цікавлять сучасних психологів; наприклад, вони ставили під сумнів різницю між впливом природи і виховання, а також існування свободи волі. Що стосується Платона, то він виступав на боці природи, вважаючи, що певні види знань є вродженими, тоді як Аристотель був більше на боці виховання, вважаючи, що кожна дитина народжується як «чиста дошка», і що знання в першу чергу набуваються через навчання та досвід.
Психологія в Середньовіччі
На заміну античності приходить епоха середньовіччя, що характеризується похмурими і сірими часами. Інквізиція церкви працювала в ті часи не гірше за чекістів. Тому на початку цієї доби поняття про «душу» несло виключно ідеалістичне тлумачення, що вчених абсолютно не задовольняло.
Чому так?
Тому що суто ідеалістичне бачення неможливо довести, оскільки його не вийде об’єктивно спостерігати та практично аналізувати. Однак, попри утиски та гоніння церкви, у світі поступово нагромаджувався матеріал про анатомо-фізіологічні особливості людського організму.
У цей період великий та значущий внесок в розвиток психології зробили двоє арабських вчених Авіценна й Авероес. Авіценна на основі досягнень східної медицини створив матеріалістичне вчення про психіку. Афекти(сильні емоційні переживання) він пов’язував із тілесними змінами. Його дослідами було закладено основи майбутнього асоціативного експерименту. Аверроес, видатний знавець надбань Аристотеля, доводив, що той не визнавав безсмертя душі, акту створення світу, потойбічного життя, і спрямовував тлумачення психічних процесів у матеріалістичне русло, пов’язуючи їх із процесами фізіологічними.
Отже, період середньовіччя був дуже бідним на наукові відкриття через обмеження, які накладала церква. Проте, на щастя, на світ з’являлися Великі мислителі/вчені, котрі не зважали на заборони та продовжували займатися наукою. Будь-який вклад в анатомію та фізіологію мав велику роль для розвитку психології.
Психологія в епоху Просвітництва
Сіре та буденне Середньовіччя минає, розпочинається епоха Нової історії (1640 рік), яка подарувала нашому світу Просвітництво. Багато обмежень, насаджених церквою, скасовуються, і всі науки починають стрімко розвиватися. Психологія продовжує свій розвиток і набирає філософського характеру. Її особливістю в цей час є спроба осмислити духовний світ людини із загально-філософських позицій без експериментальної основи (психологічних лабораторій ще не існувало).
З просвітників цього періоду великий вклад зробив Рене Декард. Його заслуга полягає в тому, що він був першим, хто ввів поняття про рефлекс як закономірну відповідь організму на зовнішній подразник. Визнаючи існування двох незалежних субстанцій — душі й тіла, він дійшов висновку, що тіло не потребує душі як джерела активності. Людину він розглядав як «живу машину», в якій всі життєві процеси, в тому числі й психічні, зумовлені зовнішніми впливами.
Фундаментальною проблемою, з якою зіткнулися філософи тих часів, стала відсутність методів перевірки їхніх теорій. Більшість філософів не проводили жодних досліджень з цих питань, частково тому, що вони ще не знали, як це робити, а частково тому, що вони не були впевнені, що взагалі можливо об’єктивно вивчати людський досвід.
Як фізіологія та неврологія дозволили психології просунутися далі
Коли філософський етап підійшов до завершення, у гру вступили такі науки, як фізіологія та неврологія, які активно допомагали психології стати самостійною наукою. Вагомий внесок на цьому етапі зробили Альбрехт Галлер(швейцарський лікар) та Їржі Прохаска (чеський анатом), які змогли відкрити нові особливості нервової системи. Завдяки цим двом вченим визріло вчення про психіку як функцію мозку. Вважалося, що мислення починається із зовнішніх вражень, а закінчується думкою, вираженою словами. Щоправда, які невідомі процеси відбуваються між мисленням і думкою, чоловіки не знали.
Минає ще одне століття (мова йде про XVIII, якщо бути точним), і до компанії вчених, що впливала на розвиток психології, приєднуються англійський невролог Чарльз Белл та французький фізіолог Франсуа Мажанді. Вчені вивчали відмінності між чуттєвими і рухливими нейронами, але найбільшим їх вкладом вважається введення поняття «Рефлекторної дуги», за допомогою якої пояснювали найпростіші рухові реакції.
Становлення психології як самостійної науки
У XIX ст. підходить до завершення становлення психології, як самостійної науки. На цьому етапі всі психологи знімають капелюхи перед Вільгельмом Вундтом, батьком експериментальної психології.
Що ж він такого зробив?
Вундт був першим, хто заснував психологічну лабораторію. Ця значна подія відбулася у 1879 році у Лейпцизі. Лейпцизька лабораторія стала центром для всіх, хто відчував серйозний інтерес до психології, спочатку переважно для тих, хто вивчав філософію і психологію в інших німецьких університетах, але незабаром і для випускників кількох американських та англійських університетів. Усі наступні психологічні лабораторії в ці роки створювалися за зразком лабораторії Вундта. Згодом подібні психологічні лабораторії відкрили наші вітчизняні психологи: Микола Ланге та Іван Сікорський.
Завершальне слово
Отже, психологія бере свій початок ще з античних часів. Вирішальну роль у встановлені психології як самостійної науки мали фізіологія та неврологія. Після цього поняття психіки втрачає філософський характер, і вчені починають її розуміти, як функцію мозку. Та найвизначнішою подією стає поява першої психологічної лабораторії Вундта, яка дає змогу психології перевірити теорії за допомогою експериментів.
Якщо вас надалі цікавить історія розвитку психології, то варто прочитати наш матеріал щодо її розвитку у ХХ столітті.
